Югославія у другій половині ХХ століття
Так ідеологічні і міжпартійні протиріччя обернулися найгострішим міждержавним конфліктом, глибинною причиною якого було прагнення кремлівського керівниц¬тва підкорити норовливого і впливового керівника Юго¬славії своїм інтересам і нав'язати суверенній країні свою модель розвитку.
3. Курс на розвиток самоврядування
Після розриву відносин із СРСР у Югославії почали шукати свій шлях "побудови соціалізму". Нові підходи до проблеми „соціалістичного будівництва було спочатку ви¬кладено Й. Броз Тіто 26 червня 1950 р. у Скупщині ФНРЮ. За його пропозицією парламент Югославії ухва¬лив цього дня закон про передачу заводів в управління робітникам.3міни заторкнули і правлячу партію, яка після VI з'їзду стала називатися Союзом комуністів Югославії (СКЮ). Як було відзначено на з'їзді, партія в умовах розвитку самоврядування не могла більше відігравати директивної ролі у державному і суспільному житті. За нею зберігалося право розробки генеральної лінії, але боротися за її втілення вона повинна була.
нова конституція країни, ухвалена у квітні 1963 р., поширила самоврядувальні сто¬сунки і на установи невиробничої сфери, країна стала називатися
Соціалістичною Федеративною Республікою Югославією (СФРЮ).
VIII з'їзд СКЮ (грудень 1964 р.) накреслив основні принципи широкого комплексу заходів, що отримали на¬зву "суспільно-економічна реформа". У липні 1965 р. Скуп¬щина СФРЮ ухвалила вщповщні законопроекти: було ліквідовано державні централізовані інвестиційні фонди, сфери охорони здо¬ров'я, освіти і культури переводилися на самофінансуван¬ня із місцевих джерел; засновувався Фонд федерації для прискореного розвитку слаборозвинутих в економічному відношенні регіонів. 60-х — на поч. 70-х років до конституції СФРЮ 1963 р. змін і доповнень, що значно розширювали самостійність республік, країв і підприємств у сфері господарської діяльності.
Після смерті Сталіна сталася нормалізація радянсько-югославських відносин. Прийняті у 1955-1956 рр. за під¬сумками візитів М. Хрущова до Белграда (1955 р.) та Й. Броз Тіто до СРСР (1956 р.) радянсько-югославські документи містили основні принципи поліпшення двосто¬ронніх відносин.
4. Загострення міжнаціональних відносин та політичної ситуації у країні.
Югославська система самоврядування лише частково пом'якшила комуністичний режим. У цілому ж югославська система зберег¬ла автократичні риси, що найбільш наочно- виявилось у культі особи Тіто та його необмеженій владі. У травні 1974 р. Скупщина СФРЮ обрала його президентом Югославії без обмеження строку мандата. Тоді ж, на X з'їзді СКЮ, він був обраний довічним головою СКЮ.
Нова конституція 1974 р. істотно розширила права союз¬них республік і автономних країв, поглибила всю систему самоврядування.
Основним, як і в попередні часи, стало протиріччя між хорватським і сербським етнічними кланами. Федеральне керівництво на чолі з Тіто, помітивши ці тенденції, визна¬ло найбільш небезпечним сербський клан і завдало по ньому випереджувального удару. Після зміщення 1966 р. з усіх посад А. Ранковича розпочалася боротьба за ліквіда¬цію переважання сербів у федеральних органах влади. Наслідком стало різке пожвавлення націоналістичних те¬чій у Косово, серед албанців і у Хорватії.
1968-1971 рр. були позначені національними виступами в Косово, демонстраціями белградських студентів, загост¬ренням ситуації у Хорватії.
Анало¬гічні процеси відбувалися і в інших союзних республіках та автономних краях. Югославське керівництво на чолі з Тіто вбачало їхні причини у недовершеності політичних реформ. Новим кро¬ком до їх розвитку стала конституція 1974 р., що поглибила децентралізацію югославскої держави. Майже рівні права було надано авто¬номним краям Косово і Воєводині, що у Сербії розцінили як підрив її єдності. У новому державному устрої виразно проглядали риси конфедерації. Конституція об'єктивно сприяла послабленню центральних органів федерації. Єд¬ність країни було на практиці поставлено в залежність від єдності СКЮ, а долю останнього — від особи Тіто.
Після смерті лідера Югославії 4 травня 1980 р. відцен¬трові тенденції посилились. Найвиіці посади у державі і СКЮ заміщувались строком на один рік по черзі представника¬ми всіх республік і країв.