Корейська війна 1950–1953 рр

1952–1953Ось невелика довідка: за перші "роки війни американські війська витратили 100000 тон фугасних бомб, 400 тис. реактивних снарядів, 15 млн. галонів напалму, його кількості вистачилася б, що б випалити всю Корею, 200 млн. патронів. Військові постачання, загальною сумою в 7 млрд. доларів, виснажили скарбницю США, але золотого запасу Форт-Нокса було досить для продовження війни. Йшло активне впровадження безвідкатних знарядь, F–86, середніх танків М–48, з'явилися перші штурмові гвинтівки АР–14, 100 тис., замовлених урядом Трумена, у компанії "Армалит Дівижн", коштували біля 2-х млн. доларів. Трумен не шкодував грошей, але в США сталі з'являтися "відмовники" – юнаки не бажали їхати в чужу країну і гинути невідомо за що. Виступи в березні–квітні 1952 року в Чикаго і Денвере студентів і молоді проти війни, сколихнули суспільна думка, помітна і яскрава реклама солдата в блакитній касці нікого більше не приваблювала – США утомилися. Але це ще нескоро, а 2 січня 1952 року почалося в Кореї з наймогутніших повітряних ударів по всій території КНДР. За 10 днів у цих операціях брало участь до 1000 бомбардувальників і 1500 винищувачів прикриття, гіркий досвід першого років війни змусив відмовитися від рейсів без прикриття. Ціль повторювалося: знищення всіх гребель і залишків промисловості. За 10 днів були знищені міста Хіннам, Пхеньян, Хвинхе, була проведена операція, що ввійшла в класику тактичної науки: 12 бомбардувальників Б–17 і 15 винищувачів F–86 і F–84 знищили найважливішу греблю в Нампхо. Ці удари вивели з ладу майже всі залишки діючих виробництв. Бомбардуванню піддалися 56 міст, було убито 50 тис. мирних жителів. Ці удари розглядалися як акт помсти і підготовка до великого весняно–літнього настання. Після провалу, захлебнувшегося в крові, осінньо–зимового наступу, американцям потрібно було здобути перемогу за будь–яку ціну. Генштаб, ставлячи оперативні задачі по локалізації і знищенню військ Китаю і КНДР, не відмовлявся ще і від удару по СРСР, хоча ця границя усе відсувалася від генералів і адміралів США. Але 7 флот одержав наказ про вихід на вихідні позиції до Охотського моря, флот повинний був піддати бази радянського флоту у Владивостоці бомбардуванню і, не пропустивши його в море, знищити. Разом з 7 флотом сухопутні частини, за підтримкою 12 крила генерала Роджерса (стратегічні бомбардувальники), що включали 8, 10 і 12 армії під командуванням генералів Ван–Флінта, Максуелла і генерала Тейлора повинні були вторгнутися на територію Північної Манчжурії Радянському Сибіру і Монголії з виходом на лінію Петропавловськ – Ігарка (ці статті містив план "Чаріотир", вірніше його початкові попередні варіанти). Радянська розвідка завжди славилася своїми кадрами, що не підвели Сталіна й у цей раз. Цей факт маловідомий, але по розсекреченим даним ЦРУ через місяць після наради в Білому домі по згаданим вище статтях, доповідь про це лежав у Йосипа Віссаріоновича. Комісія, створена по цьому питанню, перебравши безліч варіантів запропонувала наступні дії: 1) передислокація до радянсько–корейської й американо-радянській границь від 9 до 12 дивізій ПДВ; 2) на територію Приамур'я і Сибіру стягти додаткові збройні сили в складі не менш 2–х армій; 3) приведення в повну бойову готовність Тихоокеанського флоту і сил амурської флотилії; 4) Прискорення робіт зі створення реактивних снарядів, здатних покривати відстань до території США і нести ядерний боєзаряд.

Цим силам було наказано у випадку повномасштабного зіткнення сил СРСР і США: 1) перекиненим частинам ПДВ – перехід границі в обох напрямках (причому Північно–східне угруповання повинне була перейти границю й у 12–16 днів вийти на границю Солт–лейк–Сіті – Чикаго, найважливішим було захоплення уранорадієвих рудників в Орегоні й Айдахо); 2) Південна група військ, за підтримкою 1–й з армій, повинна була нанести удар по "силах ООН", тіснити їх до південному узбережжю Японського моря і вийти до Монпхо.

Можна довго ворожити, що случилося б, як би розгорнулися події при 3 світовій війні, але в обох планах досить ясно просліджуються авантюрні нотки. Фахівці обох сторін ще тоді догадувалися, що переможців не буде, так само як і переможених, а буде ядерна зима на 10–ки, років, будуть мільйони, сотні мільйонів убитих.Протягом жовтня–грудня 1952 року в границь Корея – США і СРСР – США назрівав конфлікт, мільйони людей знаходилися в постійній напрузі, до грудня були акуратно, як у США так і в СРСР, зважені всі "за" і "проти" і прийняте рішення про вихід 7–го флоту з Охотського моря, з аеродромів у РЮК були прибрані Б–29 АА (носії атомних бомб), була припинена перекидання десантників до границі, з Приамур'я були відкликані кораблі флотилії, закінчилися всі готування по обидва боки. Напруга стала спадати. Трумен до кінця війни відмовився від розгляду планів стратегічних ударів по СРСР із корейського плацдарму. Два місяці нарощування сил на східній ділянці привели до затишку на фронті, ці два місяці були подарунком з'єднаним військам КНДР і КНР, це дало їм можливість зміцнити оборону і поповнити втрату в техніку і людях. Для китайсько–корейських військ – це було головною задачею. У результаті весняно–літнього настання американців по усьому фронті обійшлися обом сторонам у 100 тис. убитих і поранених, було розгромлено до жовтня 9 дивізій з який 3 дивізії США. Американці втратили в ті дні 20 тис. убитих. У США була оголошена національна жалоба, що вилилася в масові ходи і демонстрації за мирне рішення корейського питання. На початку 53–го року Трумен підписав наказ про початок "серії бомбардувань–відплат" за весняно–літнє наступ. Після двох місяців виконання наказу президенту прийшла доповідь, загальний зміст якого зводився до того, що бомбити більше промисловості, а бомбардування укріплених районів на 38° паралелі не давали належного ефекту у виді правильно побудованих окопних систем радянськими військовими інженерами, але під кінець року, вважаючи з початку війни, "миротворці" скинули 167 тис. тон фугасних бомб і випустили 600 тис. реактивних снарядів. У березні бомбардування припинилися і почалася розробка "завершальної" воєнної операції, що одержала кодову назву "Удар батогом". Розробка цієї операції привела до зсуву з посади командуючого 8–й армією СЩА генерала Ван–Флінта і призначення на його місце генерала Максуелла. Операційні розробки йшли дуже напружено в атмосфері постійних ударів з боку військ КНДР і КНР, проведших тільки з березня по травень 1953 року більш 400 операцій. У цей час найбільші проблеми приніс лінійний корабель "Нью–Джерсі" і крейсера "Джюно" і "Сент–Пол", постійно затримуючі радянські торгові судна і систематично обстрілюють позиції військ КНДР і КНР. Кім Ір Сен на настійну вимогу військових радників, як своїх так і китайських, звернувся до СРСР із проханням передати кілька спеціально пристосованих до торпедних атак Міг–15 МФ. Сталін задовольнив це прохання, виславши таке також кілька досвідчених льотчиків торпедоносців, як військових радників. Для підготовки операції з кодовою назвою "Гарпун" пішло майже 1,5 місяця. 25 квітня 1953 року ввійшов в історію післявоєнного флоту США, як перша за мирні роки атака американського флоту. Події розвивалися в такому порядку. У 12 годин по полудні радар на "Джюно" засік наближення супротивника "Сент–Пол" підтвердив ці дані, уточнивши, що напад може відбутися, як з моря так і з повітря. Через двадцять хвилин на обрії, показалися торпедні катери класу Г–5 радянської військової будівлі, вони йшли рівним ладом і дистанції 15 км. Відкрили вогонь з торпедних апаратів. "Сент–Пол", заслонивши собою "Нью–Джерсі" одержав удар у носове відділення, але залишився на плаву, у цей час катера, розгорнувши на великій швидкості стали іти убік КНДР, за ними в погоню рушив "Джюно" і ескадрений міноносець "Уок". До двох годинник по полудні, що залишився без супроводу "Нью–Джерсі" піддався нападу десяти Мить–15 МФ, що втративши 6 машин торпедували його, у цей час, затягнені в митецьку пастку, одержали торпедні влучення "Джюно" і "Уок", тоді ж, розгорнувши, вони стали іти, у слід їм кинулася четвірка Мігів, результатом ударів, яких, з'явився потоплений "Уок", з якого знялося лише 12 чоловік, піднятих на "Джюно". Головна мета операції "Гарпун" була досягнута. Лінкор "Нью–Джерсі" і легкі крейсери "Джюно" і "Сент–Пол" до кінця війни вийшли зі складу 7–го флоту США. Після цієї атаки, результати якої облетіли світ, точніше спростували легенду про непереможний американський флот. У США військово-морський міністр, поставився до цього інциденту, досить скептично, але одержавши підтвердження і зробивши прості висновки звільнив із ВМС США капітанів "Джюно" і "Сент–Пола". Була створена комісія з розслідування причин цього "ганьби", до плюсів комісії можна відзначити їхні виправдувальні вердикти комскладу всіх кораблів. Була тверезо оцінена і проаналізована, пророблена жителями півночі, операція, висновок цієї комісії спростував помилкові ідеї про нездатність КНДР протистояти.У квітні 1953 року почався "Удар батогом" удари, нанесені американськими військами, у фланги корейсько–китайських армій, змусив випробувати оборону жителів півночі до межі, атаки випливали одна за однією, артпідготовки йшли, продовжуючи з ранку до вечора, у небі відбувалися постійні бої реактивної авіації, поля боїв були завалені "львами" і Мігами, десятки підбитих Т–34 і М–48, купи трупів у білих пов'язках і білих–синіх касках, так очевидці описували настання американців. Порятунок жителів півночі прийшов знову з Китаю, що кинуло 100 тис. корпусів стримати настання американців. Утративши тисячі солдатів обидві сторони відступили, генерал Максуелл написав у своїй доповіді що наступ видихнувся. Втрати американців до кінця цього "удару" досягли 157500 чоловік убитими і пораненими і 20 тис. солдат було захоплено в полон. Конгрес зрозумів, що якщо війну не закінчити, те з локальної вона переросте у світову. З початку "Удару батогом" конгрес постійно натискав на президента, вимагаючи закінчення воєнних дій у Кореї. Опозиційні до президента союзи усередині уряду змусили його припинити безглуздий наступ і сісти за стіл переговорів. Після двомісячних суперечок 26 липня 1953 року Кенсон (глава дипломатичного корпуса США) підписав із представниками КНДР і КНР угоду про припинення вогню (м. Паньміньчжон).