Олександр Македонський

Олександр міг бути задоволений своїми успіхами. За півтора року він завоював усього Близького Схід - від Тавра до Єгипту. Після завоювання Тиру Олександр уже не міг відкладати похід у Єгипет. До того ж він хотів дати Дарію час зібрати нову армію з усієї Внутрішньої Азії, потім Олександр мав намір одним ударом розправитися з усіма відразу. У цей час Дарій послав царю кілька листів, у яких спочатку вимагає, а потім просить повернути його родину. Відповідь Олександра була таким: "Прийди до мене як до справжнього пана всієї Азії. Якщо ти з'явишся переді мною, ти одержиш матір, дружину, дітей; усі, чого ні побажаєш, якщо ти в мене попросиш, буде тобі дане." 1

Нарешті в листопаду 332 р. до н.е. Олександр прибув у Єгипет, де він був урочисто прийнятий. Незабаром єгипетські жрецы оголосили його фараоном. У Єгипті Олександр почав будівництво нового міста, що одержав ім'я Олександрія, що став видатним створенням пануючи. Олександр і його Олександрія дуже вплинули на долю єгиптян. Дотепер народ перебував в ізоляції, але Олександрія поклала цьому кінець. Нова Еллада переселилася в дельту Нілу і зробила Єгипет з його багатствами доступним іншим ойкумені. Праця фелахів повинна був йти на користь еллінам, імперії, а згодом і іншому світу.Пройшло біля двох років між боєм при Иссе і новою битвою Олександра з Дарієм при Гавгамелах. Цього часу вистачило Великому царю, щоб зібрати військо, що перевершує македонське не менш чим у п'ять разів. Дійшовши до Гавгамел, Олександр дав своєму війську відпочити, а перси, навпроти, усю ніч не розставалися зі зброєю і почували себе втомленими. Перси чекали нападения, але Олександр розгорнув своє військо праворуч, у південному напрямку. Тоді Дарій віддав своєї армії наказ наставати. При здійсненні цього маневру утворився розрив фронту - центра і лівого флангу, що швидко заповнили війська Олександра, що проривалися в центр - до Дарія. Якби Дарій стояв у цей час на чолі атаки, він, безсумнівно, виграв би бій. Але він так само як ніколи при Иссе зустрівся з Олександром, і, злякавшись смерті, звернувся у втечу. Олександр намагався, але не зміг наздогнати Дарія. Після перемоги в битві під Гавгамелах Олександра проголосили "царем Азії". Тепер його залучили центри імперії - славний Вавилон і в першу чергу Сузы - головна резиденція і скарбниця Ахеменидов. У Вавилон Олександр в'їхав як тріумфатор на своїй колісниці. У Сузах же він провів символічну церемонію - воссел на трон Ахеменидов. Але в живих залишався ще останній Ахеменид - Дарій. Олександр поспішав. Він йшов без зупинок, але коли досяг мети, ворог був вже убитий своїми ж колишніми соратниками. Досягши Дарія, а вірніше його труп, Олександр зняв свій плащ і, розкинувши його над мертвим, укрив його. Тут розкривається вся грандіозність задуманого царем підприємства. Покриття плащем символізувало не більш і не менш як спробу ліквідувати вічне протистояння Сходу і Заходу.

Із самої смерті Дарія політика Олександра була спрямована на пробудження різноманітних сил Сходу, оскільки це було необхідно для створення майбутньої імперії. У придворний ритуал стали проникати східні елементи. Олександр став надягати перські одяги і ввів персів в охорону палацу. Він спробував увести для свого почту проскинезу, тобто прийнятий у Персії обряд колінопреклоніння перед владикою з наступним поцілунком. Але горді греки і македоняне, що вважали царя усього лише "першим серед рівних", не прийняли цей принизливий для них обряд і ідея Олександра про введення прскинезы провалилася. Але незважаючи на це, враження, що робив цар на своїх сучасників, було величезно. Правда минулого і незадоволені Олександром, наприклад, п'ять "пажів", що улаштували змову з метою убити царя. Юнака вирішили позбавити його життя в сні, але Олександра врятував тривалий бенкет. Потім "пажі" проболтались, були схоплені і страчені.

Завершивши серію заходів, метою яких було зломити той духовний опір, що наростало в македонському і грецькому середовищі, Олександр зважився на нові завоювання. Цього разу його метою стала Індія. Улітку 327 р. до н.е. почався його індійський похід. Після скорення прикордонних провінцій і міцності Аорн навесні 326 р. до н.е. Олександр став готуватися до переправи через Інд. Там починалася "країна чудес". У Північному Пенджабу паную стояло підкорити трьох великих раджів. Один з них - Пір відмовився підкоритися Олександрові. Пір насмілився на вчинок, на який після Гавгамел не зважувався ніхто: сам вийшов на поле бою проти не знали поразок супротивника. Він закріпився на березі Гидаспа, не даючи Олександрові форсувати ріку. Але цар переправився з частиною своїх військ у місці, схованому від погляду ворога тропічним лісом і річковим островом. Спочатку Олександр зустрів кінноту і бойові колісниці, якими командував син Пора. Розгромивши їх, цар рушив далі і зустрів, що перевершував його по чисельності сили Пора. Олександр виграв це бої, не розгорнувши навіть усіх бойових порядків, а тільки силами кавалерії і гипаспистов. Перемога була досягнута завдяки цілеспрямованому використанню кавалерії і вступу гипаспистов у бій у потрібний момент. Це був самий блискучий бій, коли-небудь, що мав місце в історії.

Тепер головною метою Олександра було відкрити судноплавство по Інду. Для цього треба було скорити ворожих маллийцев і оксидраков. Щоб розбити цих самих загартованих індійських воїнів, було потрібно блискуче військове мистецтво. При боротьбі з ними, а саме при штурмі одного з міст, Олександр ледь не утратив своє життя. Цар одним з перших переліз через стіну і виявився з трьома своїми воїнами в оточенні. Олександр був поранений у легеню, але продовжував боротися поки не знепритомнів від утрати крові. Скоривши маллийцев і оксидраков, завершилася річкова експедиція Олександра вниз по Інду. Улітку 325 р. до н.е. завершився похід в Індію.Після цього аж до своєї смерті цар не робив більш військових походів, проводячи свій час у керуванні імперією, який він став володіти. багато часу Олександр приділяв бенкетам, що дуже часто переростали в пиятики. Один раз, повернувши з бенкету, улаштованого його іншому Неархом, Олександр відчув не тільки утому, але і жар. Потім почався приступ, сильна лихоманка і повна безпорадність, настільки характерні для малярії. Короткі приступи між приступами вказували на те, що цар занедужав найважчою формою малярії (malarіa tropіca). З кожним днем у покоях хворого ставало усе тихіше. Надії вже не було. Увечері 28 десия (приблизно 13 червня) Олександр умер.