Плавання Гудзона
У 1607 році купці англійської торгової "Московської компанії" прийняли на службу маловідомого літнього капітана Генрі Гудзона, лондонського жителя. За їхній рахунок він спорядив вітрильник у 80 т з командою в 12 чоловік і на цьому судні Гудзон збирався пройти в Японію прямо через Північний полюс.
1 травня 1607 року Гудзон вийшов з устя Темзи й у червні, рухаючись при дуже сприятливих льодових умовах уздовж східного берега Гренландії, досяг у 73 пн.ш. того виступу, що пізніше був названий Землею Гудзона. І наприкінці червня він побачив острів, прийнятий їм за Нову Землю. Насправді ж це був західний Шпицберген, що називався російськими поморами Грумант. Зустрівши непрохідні льоди, Гудзон повернув назад і в 71 пн.ш. відкрив невеликий самотній острів із двома вершинами, названий їм "Зубцями Гудзона".
Через 4 роки острів удруге відкрив голландський капітан Ян Майен, що дав йому своє ім'я, що закріпилося на картах.
У середині вересня 1607 р. Гудзон повернувся в Лондон. Крім великих географічних досягнень, його плавання мало і важливе практичне значення: Гудзон підтвердив зведення про багаті можливості китобійного і звіробійного промислів у дослідженій їм частини Північного Льодовитого Океану, тепер називаної Гренландским морем. Англійські і голландські промисловці негайно скористалися його вказівками. Але купці "Московської компанії" були незадоволені, тому що пряме завдання – досягти через Північний полюс Японії – не було виконано (але на вітрильному судні воно і не здійсненно).
І все-таки купці в наступному році вдруге послали Гудзона в моря Далекого Сходу північно-східним шляхом, збільшивши команду на 2 чол. Гудзон цього разу взяв із собою сина, як робив це й у наступних плаваннях.
22 квітня 1608 року Гудзон вийшов з устя Темзи і 26 червня досяг південно-західного берега Нової Землі, але не зміг ні обігнути її з півночі, ні пробитися через Карські Ворота на схід у Карське море і ні з чим повернувся на батьківщину.
25 березня 1609 року Гудзон знову вийшов із затоки Зейдер-Зі на північ, обігнувши мис Нордкап, досяг Баренцевого моря 72 пн.ш., зустрів там важкі льоди і під тиском недисциплінованої команди змушений був відступити і повернути на південний захід. У цьому напрямку він, витримавши сильний шторм, перетнув Північну Атлантику, підійшов до американського берега в 44 пн.ш. і почав пошуки проходу в Тихий Океан. Від затоки Мен уздовж берега до півдня за 36 пн.ш. не знайшов проходу і повернув на північ.
Гудзон дарма заходив у затоки Чесапаїкську і Делавер, а в 40 пн.ш. знайшов бухту, що прийняв спочатку за вхід у бажану протоку. Але він виявився устям "Великої Північної ріки", як назвав її Гудзон, відкритої Веррациана. Гудзон піднявся по її руслу майже на 200 км і, отчаявшись у спробі знайти чи протока зібрати хоча б зведення про нього, спустився до моря і повернувся в Європу.
Відкриття Гудзонової затоки і загибель Гудзона
17 квітня 1610 року Гудзон вийшов з Лондонського порту. Від Ісландії Гудзон перейшов до східного берега Гренландії. Там він почав спускатися на південь, дарма відшукуючи прохід у Тихий океан, обігнувши південний край Гренландії, а відтіля повернув на захід. Не знайшовши протоки в північного берега землі Мета-Інкогніта, відкритої Фробішером, він обігнув цей півострів Баффинової Землі з півдні і 5 липня потрапив у дійсну протоку (Гудзонову). 11 липня він витримав сильний шторм, перейшов до протилежного берега і удруге відкрив там затоку Унгава, потім закінчив відкриття всього північного узбережжя Лабрадору.
2 серпня біля 63 градуса пн.ш. показалася земля, що Гудзон прийняв за виступ материка. Наступного дня перед моряками відкрився широкий сріблисто-блакитний простір – вільне від льоду спокійне море.
3 серпня 1610 р. Гудзон уніс наступний запис у судновий журнал: "Ми пішли (на захід) по вузькому проході між островами Дигс і Лабрадор. Мис у входу в протоку з південної сторони я назвав Вулстенхолм". Це останній запис, зроблений рукою Гудзону.
Наприкінці вересня, пройшовши на південь по мнимій протоці більш 1200 км, моряки потрапили в порівняно невелику затоку (Джеймс). Серед команди спалахнуло невдоволення, і Гудзон нібито висадив на берег моряка, якого вважав головним баламутом. У листопаду у південного берега затоки, у 53 пн.ш. судно було оточено льодами і викинуто на берег. Зимівля проходила в стерпних умовах.