Політичні відносини між Іспанією та Латинською Америкою наприкінці 70-х – початку 80-х роках ХХ ст
Позитивна програма іспанських соціалістів щодо розвитку контактів з латиноамериканськими країнами складала нерозривну частину їхньої зовнішньополітичної платформи, що носила в цілому більш демократичний і прогресивний характер, чим зовнішньополітична лінія Союзу демократиче-ского центра. Основу платформи складали вимоги про заморожування пер-говорів про вступ країни у військову організацію Північноатлантичного блоку, про проведення загальнонаціонального референдуму щодо членства Іспанії в НАТО, про не розміщення на іспанській території ядерної зброї. Що стосується Латинської Америки, то ІСРП відкрито виражало свою готовність робити допомога народам регіону, що боре за волю і демократизацію. Висування такої зовнішньополітичної платформи допомогло завоювати на свою сторону широкі шари виборців, здобути перемогу в боротьбі за владу.
Після приходу ІСРП до влади в 1982 році уряд соціалістів відразу ж приступило до пошуків нових шляхів зближення з Латинською Америкою. Особливо гостро до моменту приходу до влади ІСРП стояла проблема заборгованості латиноамериканських країн. Будучи одночасно країною-кредитором і країною-боржником, Іспанія намагалася орієнтувати своїх партнерів у Латинскій Америці на пошуки компромісного рішення проблеми.
Великий інтерес уряд соціалістів виявляло до економічного і науково-технічною співробітництву з Латинською Америкою, особливо у зв’зку з підготовкою, що розгорнулася, до святкування 500-річчя відкриття Америки.
При аналізі просліджується вплив на латиноамериканський курс іспанських соціалістів відмовлення лідерів ІСРП від найбільш радикальних политичних установок періоду боротьби за владу, посилення переваги в їхній зовнішньополітичній стратегії атлантичного і західноєвропейського компонентів. Неспроможними виявилися надії, що Іспанія після вступу в ЄС не буде сполучною ланкою між ЄС і Латинською Америкою. Скоротився обсяг торгівлі між Іспанією і країнами регіону, до середини 80-х років намітилося зниження інтенсивності політичних контактів між ними. Тільки після перемоги соціалістів на парламентських виборах у 1986 році іспанський уряд ужив заходів для того, щоб переломити цю негативну тенденцію і взяти курс на реактивізацію відносин Іспанії з країнами Латинської Америки.
У першій половині 80-х років у відносинах з латиноамериканськими країнами й іншими державами третього світу в період конфліктних ситуацій у Латинській Америці і Карибському басейні постфранкістські уряди випливали самостійним курсом, відмінним від політики США й інших держав у цих країнах. Серйозні протиріччя між Іспанією і США з'явилися в питаннях врегулювання конфліктних ситуацій у країнах Латинської Америки і Карибського басейну.
Іспанський уряд на відміну від адміністрації США виділяє соціально-економічні і внутрішньополітичні фактори, характеризуючи причини породившие центральноамериканський конфлікт.
Уряд ІСРП направляє свої зусилля на пошуки рішення гострих проблем регіону не військовим шляхом, а засобами політичного врегулювання за участю всіх зацікавлених сторін. Воно, зокрема, засудило агресивні дії адміністрації США проти Нікарагуа, усіляко підтримує Контадорський процес, Гватемальську угоду, схвалена нарадою глав п’яти центральноамериканських держав у серпні 1987 року. З цією позицією пов’язани посередницькі зусилля Іспанії в справі залучення Західноєвропейських країн до надання економічної допомоги центральноамериканським країнам.
Активну позицію займає Іспанія також по питанню про врегулюванню Мальвинського (Фолклендського) конфлікта, засуджуючи агресивні дії Великобританії.
За перше десятиліття після падіння франкистської диктатури, в Іспанії відбулися помітні зрушення у відносинах між країнами Латинської Америки і їхній колишньою метрополією. Демонтаж франкізму, демократичні зміни в Іспанії викликали широкий відгук у латиноамериканських країнах, відкрили благосприятливі можливості для зближення Іспанії з латиноамериканськими державами. У цілому з кінця 70-х років до початку 80-х років відносини Іспанії з латиноамериканськими країнами досягли значного рівня й утворили автономний напрямок у зовнішньополітичній діяльності як Іспанії, так і великою групою латиноамериканських країн.
Розвитку відносин багато в чому сприяли їхні взаємні інтереси. Активність іспанського уряду була викликана прискоренням економічного розвитку Іспанії в 60-х - початку 70-х років, що служило стимулом до пошуку нових ринків збуту.Важливим спонукальним стимулом інтересу Іспанії до Латинської Америки була необхідність подолання політичної ізоляції, у якій знаходився франкистський режим. Вибір латиноамериканського напрямку як головного в стратегії Іспанії визначався також наявністю визначальної бази, зокрема, культурно-історичними традиціями, спільністю релігії і мови, можливістю, установивши тісне співробітництво, спільно зміцнювати самостійність на міжнародній арені, підсилити свій переговор-ный потенціал у відносинах зі США й іншими членами "сімки", які утворили "клуб", закритий як для Іспанії, так і для латиноамериканських країн.