Реформи спартанського царя Лікурга

РЕФОРМИ ЛІКУРГА

Джерела повідомляють, що Лікург вивчав закони крітських царів у частині державного устрою. За легендою, переконавши на¬род, царів і геронтів прийняти його закони, він зморив себе го¬лодом.Реформи, які за традицією приписують Лікургу, відносяться до першої половини VII ст. до н. е. За короткий час Лікург врятував народ від заколотів і безладдя. Насправді, за чотири століття до Пелопоннеської війни у Спарті не було політичних потрясінь. Дріб¬ні інтриги між царськими сім'ями не беруться до уваги.

Іноземців у Спарті вражав громадський спокій і безпека, беззаперечне підкорення молодших старшим, небагатослівність і за¬конослухняність спартанців, потайність і засекреченість у держав¬них справах. Вони дивувалися завзятій прихильності спартанців до військових занять і атлетичних вправ, їхній байдужості до наук і мистецтва. Правителі прагнули повністю ізолювати державу, своїх співгромадян від спілкування з іншими полісами і народами. Торговельні стосунки з іншими країнами були заборонені ще в VI ст. до н. е. Під загрозою смерті спартанцям заборонялося з особистих потреб виїжджати за межі своєї держави. Виїзд за кор¬дон дозволявся лише воєначальникам, послам і проксенам.

Є така думка, що приписувані Лікургу античною традицією реформи насправді є тривалий процес перебудови суспільної си¬стеми дорійців. Саме ж «Лікургове законодавство»,— продукт ко¬лективної творчості кількох або навіть багатьох реформаторів. Основною метою здійснюваних перетворень було згуртувати ко¬лектив громадян в критичній обстановці після другої Мессенської війни.

Реформи Лікурга—це комплекс перетворень соціально-еконо¬мічного і правового характеру, в результаті яких ненависна де¬мосу знать формально зникла, ніби розчинилася в масі спартан¬ських громадян. Усі спартанці, які призивалися в ополчення, були наділені земельними ділянками (клерами). В Лаконіці і Мессенії їх налічувалося близько 10 тис. Клер вважався невідчужуваним, потомственним володінням, а оскільки земля була власністю дер¬жави, то його не можна було продати, подарувати, оформити у спадок. Розміри ділянок були однакові для всіх, тим самим на основі економічної рівності стверджувалась «община рівних». Ді¬лянки обробляли ілоти, обов'язком яких було утримувати спартан¬ця та його сім'ю.

Становище ілотів можна розглядати як специфічний різновид античного рабства. Особливість правового становища ілота в то¬му, що він не був відокремлений від засобів виробництва, само¬стійно вів господарство, користувався своєю худобою та ін¬вентарем, половина зібраного ним урожаю залишалася в його розпорядженні. Однак спартанці мали над ілотами абсолютну владу.

Багато вчених відносять їх до категорії рабів. Спартанці не втру¬чалися в господарські справи своїх ілотів, але останні відповіда¬ли життям за несвоєчасну сплату натурального оброку чи податі. Ілотів не можна було відпускати на свободу, продавати за межі держави. Вони вважалися общинно-державною власністю. Це еко¬номічно і юридичне зміцнювало «общину рівних», завершувало трансформацію поліса з общини в рабовласницьку державу зі свої¬ми специфічними особливостями. Життєвий уклад демоса, його традиції, звичаї стали законом.

Ділянки землі отримали й періеки—ремісники, крамарі. Та¬ких наділів налічувалося близько ЗО тис. Періеки були вільними, але не мали політичних прав. Вони сплачували податки, податі, а під час війни залучалися для служби в допоміжних частинах.

Повноправні спартанці вважалися рівними між собою, їхній образ життя від народження до смерті жорстко регламентувався. Немовля після народження оглядала спеціальна комісія. Якщо воно мало явні фізичні вади, було інвалідом, то підлягало негай¬ному умертвлінню.

Із 7 років хлопчики виховувалися в гімнасіях, під наглядом наставників-педагогів. Вони утримувалися в суворих умовах, аби з них виросли витривалі воїни, які вміють беззастережно підкоря¬тися. Діти спали на невкритому сухому очеретнику, ходили босі, купалися в холодних струмках. Вночі юнаки влаштовували засід¬ки на дорогах і «полювали» на ілотів. Так їх привчали до войов¬ничості й жорстокості. Дівчата ж регулярно займалися гімнастич¬ними вправами, щоб стати здоровими матерями.

Навчанню грамоті та іншим наукам не надавалося великого значення. Разом з дітьми спартанців в агелах виховувалися вихід¬ці з нижчих верств суспільства, зокрема мофаки — діти від змі¬шаних шлюбів (між спартанцем та ілоткою). Головна мета навчан¬ня і виховання — підготовка майбутнього воїна. Досягнувши 14-літ-нього віку, підлітки піддавалися випробуванням (агонам) — жор¬стокому побиттю перед алтарем Артеміди.