Програмні документи Селянської війни в Німеччині як проекти перетворення суспільного життя в країні

Отже, навіть десятина стягується для забезпечення, передусім, общинних потреб.

Проголошуючи у ст. 3 необхідність жити відповідно до закону, а не до вільного “плотського вимислу”, автори статей намагаються запровадити як основу суспільних відносин договірно-правову систему. Так, ст. 2 обумовлює укладання договору з питання купівлі-продажу десятини. У ст. 4 знаходимо: “ми не бажаємо брати її (воду – М.К.) силою, але тут в ім’я братської любові потрібно увійти в християнське порозуміння”. Ст. 5 проголошує: “якщо не виявиться ліса, крім купленого правильно, то потрібно скласти з власником братську й християнську угоду”. Перегукується з попередницями і ст. 10 : “якщо ж це (луги та рілля – М.К.) придбано нечесно, то потрібно вступити у братську угоду, відповідно до обставин справи”. Ст. 7 вказує на необхідність існування ленного договору між власником і утримувачем землі: “як пан відповідним чином здає селянинові [землю], так й останній повинен володіти нею на основі угоди (vereyniguns) пана з селянами”.

Таким чином, реорганізація існуючого ладу уявляється селянам тепер не як корінна ломка феодальних традицій, не як революційні перетворення , а логічно допустимі еволюційні зміни в рамках законності та державності.

“Гейльбронська програма” [1, 129-133], яка за етнічне коріння мала землі Південної Франконії, а за ідеологічне – “12 статей”, хоча й була об’ємною за обсягом та змістовною за вимогами, помітно різниться від попередньо розглянутого документа.

Блок аграрних питань у “Програмі” оминається, про них ідеться мова лише в її додатковій частині, причому із взаємозаперечуючими обмовками. Отже, основа феодального устрою – васально-ленні відносини та кріпосне право – залишаються, за документом, недорканими. Щоправда, один із пунктів передбачав комутацію відробітної ренти шляхом виплати щорічного внеску у 20-кратному розмірі, але це задовільняло лише невелику частину селянства – його заможну верхівку.

Лейтмотивом усієї “Програми” є ідея загальнодержавної єдності в рамках буржуазної федеративної станово-представницької монархії. Справа в тому, що нікого вже не задовільняло ефемерне, слабке утворення, яке, крім вивіски “Священна Римська імперія”, нічого й не мало: ні армії, ні спільних фінансів, ні загальних законів, натомість існувала складна мережа митних кордонів, заплутане законодавство та постійні міжусобні війни, учасниками яких були три основні сили країни: князі, імперські міста та імперські рицарі. Протобуржуазія, що лише зароджується, прагне чогось стійкішого, щоб мати впевненість у завтрішньому дні. Гаранта стабільності вони вбачають у централізованому управлінні та багатоукладності економіки. Ст. 2 зобов’язує усіх ленників служити на благо Священної Римської імперії в особі її правителя – єдиного римського імператора. Йдеться про створення імперського війська – запоруки міцної, сильної держави. Руйнується в документі розгалужена система податків, натомість утверджується єдиний для всієї країни – імперський (сплата один раз у десять років) (ст. 9). Із метою економічного об’єднання країни ліквідовувалися мита і провізні побори (ст. 7, 8), а за ст. 10 уводилась єдина монетна система. Цікаво, що видобуток кольорових металів (золота, срібла, свинцю і міді) пропонується взяти виключно під державний контроль, очевидно з метою уникнення фальсифікації чи знецінення грошей. Логічно, що вводилась єдина система мір та ваги, причому за зразок вагових одиниць було взято труанські (м. Труа – головне місто Шампані) (ст. 11). Підсумковою у цьому контексті стала ст. 14, яка проголосила ліквідацію усіх союзів князів, панів та міст з метою збереження загальноімперського миру. Під загрозою втрати усіх вольностей, ленів та реалій заборонялися прояви будь-яких сеператиських тенденцій. Поняття про законодавчу і виконавчу владу досить розмиті, але, очевидно, їх представляють на місцях князі (проте вже як посадові особи імперії), а на загальнодержавному рівні – імператор та законодавча рада (ст. 4). Судову систему країни мали представляти наступні установи: 64 загальнодержавні суди, 16 – земських, 4 – придворних, 1 – імператорський (камергеріхт). Останній виступає юридичним символом єдності країни, оскільки у ньому забезпечується представництво усіх суспільних станів на виборній основі: із 16 членів 2 представників від князів, 2 – від графів, 2 – від рицарів, 3 – від імперських міст, 3 – від княжих міст, 4 – від усіх комун імперії (ст. 6).Прагнення до одного з елементів демократії – виборності – простежується не лише на загальному (державному), а й на одиничному (місцевому) рівні. Як і в “12-ти статтях” у “Програмі” ідеалом суспільної організації вважається община, наділена правом вибору пастора. За економічне підґрунтя було визнано податок, що стягувався з членів общини для розподілу у трьох напрямах:

– на утримання священика;

– для допомоги злиденним;

– на загальну користь (ст. 1).