Фашизм в Італії
1. Наслідки Першої світової війни.
Вступивши влітку 1915р. на боці Антанти у війну, Італія не здобула очікуваних блискучих перемог, але заплатила за це життями 460 тис. своїх громадян. По завершенні війни розпочалася глибока криза. Внаслідок війни значних збитків зазнало сільське господарство, було порушено грошовий обіг, що засвідчило банкрутство колись потужного Облікового банку. Країна імпортувала значно більше товарів, ніж експортувала. До цих негараздів долучилася й необхідність спрямувати скромні внутрішні ресурси на погашення величезного зовнішнього боргу (лише Сполученим Штатам та Великій Британії Італія заборгувала за роки війни близько 4млрд дол.).
Ці чинники призвели до гострої інфляції – знецінення італійської грошової одиниці – ліри. Зокрема, випуск паперових грошей зріс у 8 разів.
Зовнішньополітичне становище Італії також було складним. За таємною Лондонською угодою 1915 р. з Антантою Італії належало отримати Трентіно, Південний Тіроль з м. Трієст, Істрію, Далмацію, частину турецьких володінь у Малій Азії та деякі німецькі колонії в Африці. Проте по війні союзники вирішили обмежити територііальні домагання Італії: за рішенням Паризької мирної конференції вона отримала лише колонії в Африці, а від Австрії – Трентіно й Південний Тіроль до перевалу Бреннер. Далмаці і порт Ф’юме так і залишилися нездійсненною мрією Італії.
Усі негаразди держави найболісніше позначилися на становищі пересічних італійців. Через інфляцію значно скоротилися реальні прибутки робітників (у 1918 р. вони на 24% були меншими, ніж до початку війни), до майже 400 тис. армії безробітних долучилася проблема працевлаштування демобілізованих солдатів та офіцерів. Повернувшись додому, вони швидко зрозуміли, що держава кинула їх на призволяще. З фронтовиків почали стихійно формуватися загони “ ардіті ” (“ сміливців ”) – мужніх і готових на все, але політично малограмотних і просто неписьменних людей, схильних поширювати на цивільне суспільство військові порядки й в усіх бідах звинувачувати парламент і демократію.
Соціальна напруженість у суспільстві спричинила загострення боротьби між політичними партіями, які репрезентували інтереси різних верств населення: лібералами, республіканцями, демократами, радикалами, католиками та ін. Король Віктор Еммануїл III намагався маневрувати між ними та фашистами, які ставали впливовою силою, але робив це не послідовно й нерішуче.
У 1918-1920 рр. Італія пережила суспільну кризу. Країну потрясли понад 4 тис. економічних страйків. Особливою гостротою в протистоянні робітників і підприємців позначився 1920 р. Тоді за ініціативою ліворадикальної групи “ Ордіне нуово ” розгорнувся рух за захоплення робітниками підприємств. Такі акції відбулися в Турині на заводах “ Фіата”, у Мілані, у Римі, Неаполі, Венеції та інших містах.
За умов, коли в результаті війни зазнали краху наймогутніші світові монархії, в Італії король утримався при владі. Проте йому довелося піти на серйозні поступки: повноваження короля були суттєво скорочені, у власність держави перейшла частина маєтків тощо. У цілому вага монархії в політичному житті країни впала до критичної межі, за якою Віктору Еммануїлу вже вважалися “ жахи ” республіки.
Не кращим було й становище італійського парламентаризму. Політичні партії з калейдоскопічною швидкістю змінювали одна одну при владі, але становище в країні погіршувалося. Парламент перетворювався в дискусійний клуб, нездатний запропонувати народу кокретні шляхи виходу з кризи.
2. Встановлення фашистської диктатури.
Зневіра як в монархії, так і в демократії спричинила те, що тисячі знедолених і невдоволених результатами війни італійців звернули свої погляди до новонародженої політичної сили – фашизму *.
Беззаперечним лідером фашистів був Б. Муссоліні.
Але спочатку фашистські, як, власне, й більшовицькі групи в Росії та націонал-соціалістичні – у Німеччині, були малочисельними й малопомітними в політичному житті.
Беніто Муссоліні (1883-18945). Італійський фашистський диктатор 1922-1945 рр. Народився в селі Предаппіо (область Романья) в сім’ї коваля і вчительки місцевої школи. По закінченні школи певний час працював помічником учителя. З часом примкнув до заснованої в 1900 р. Соціалістичної партії. У 1912 р. став головним редактором провідної газети Соціалістичної партії “Avanti!” (“Вперед!”), збільшивши її тираж з 20 до 100 тис. На початку війни виступав за її негайне припинення, але згодом став чи не найголовнішим прихильником участі в ній Італії. За це у листопаді 1914 р . його було виключено з партії. У відповідь Б. Муссоліні заснував власну газету. У 1915-1917 рр . служив у війську. Був контуженний під час учбових занять зі збройою. У бойових діях участі не брав. У 1919 р . в Мілані об’єднав навколо себе розрізнені групи націоналістів і соціалістів і заснував “Фашіо ді комбаттіменто” – “Союз боротьби”.* Термін “фашіо” у перекладі з італійської – “зв’язка”, “пучок”, у переносному значенні – “союз”, “єднання”. У Давньому Римі зв’язаний у жмут хмиз символізував владу