Вчення Платона про ідеальну державу

Очевидно, що ці принципи виконуються в "ідеальній" державі Платона, і дійсно, "...немає нічого кращого... у справі досягнення удачі і перемоги на війні". Але як же особа? Справа в тому, що для Платона особи з її цілями й інтересами як би не існує, існують тільки загальні інтереси.

Однак є і другий зміст словосполучення "ідеальна держава". Справа в тому, що для Платона "ідеальне" не тільки "краще", але і те, що є "ідеєю" предмета. Слово "ідея" і близьке до нього "ейдос" позначає в Платона "сутність", "форму", "вид", "вигляд" предмета. Це внутрішня форма речі, а не та, що безпосередньо дана почуттєвому сприйняттю. Ідеї-форми безтілесні. Тіла перебувають у постійному русі. Розум шукає в цьому русі сутність, сховану поверхнею речей , що не тільки зберігається у всіх змінах речового буття, але і є вихідною причиною цих змін. Так розум розрізняє сутність і явище. Те, що здається існуючим, не є справжнє буття, але лише притаманне йому - оскільки виявляє ("явище") ідеальне, ідеальне ("ідею", "сутність").

"Ідея" у Платона це є:

1.причина, джерело буття речей, то, що дає їм життя,

волю до життя, викликає їхнє буття.

2.зразок, дивлячись на який, деміург створює речовий

світ, наслідуючи "ідеальне".

3.ціль, до якої треба прагнути як до верховного блага.

4.модель, що породжує структура, принцип речі.

Таким чином, можна припустити, що, створюючи діалог "Держава", Платон, у першу чергу, намагається зрозуміти, яка ідея держави в нашому світі, з якого зразка створювалися існуючі держави. Проблема пізнання ідеї держави, безумовно, ширша, ніж проблема побудови "кращої" держави, зрозумівши ідею держави, ми одночасно зрозуміємо, до чого треба прагнути. Отже, питання про те, наскільки хороша держава Платона, другорядне, важливіше те, що це неіснуюча держава, а його "ідея".У зв'язку з цим виникає ще одна проблема. Людина, не знайома із творчістю Платона, вперше прочитавши трактат "Держава", скаже, що Платон створив огидну тоталітарну державу, що він був неправий. Сучасна людина засуджує Платона. Але ми розуміємо тільки свої культурні цінності, ми цінуємо особистість, а все те, що гнобить її називаємо тоталітаризмом. При цьому ми не хочемо зрозуміти, що автор мав на увазі зовсім інші поняття про людські цінності. Мало того, ми навіть не відчуваємо, що, можливо, Платон не збирався втілювати в життя саме цей проект, що він писав про ідею держави.

Обвинувачуючи Платона в тоталітаризмі, ми самі придушуємо його волю, ми самі стаємо тоталітарними людьми, що знищують право людини на іншу думку, іншу культуру. Не варто поспішати обвинувачувати Платона в тоталітаризмі, коли тоталітаризму досить у нас самих, у кожній особистості. Можливо, це споконвічно закладено в нас, як інстинкт самозбереження, і без нього людина перестане бути людиною. Проте, треба зрозуміти, що в будь-який, навіть самій буденній ситуації людина має право на власну думку. За дві тисячі років ми навчилися засуджувати тоталітаризм суспільства. Тепер кожна людина повинна прагнути виключити тоталітаризм із власної душі.

Література:

1.Платон, собр. соч., т.3, ч. 1, "Государство" // М, 1971.

2.Поппер К. "Открытое общество и его враги", т.1, "Чары Платона", // М, 1992.

3.Нерсесянц В. С. Право й закон. — М., 1983.

4.Шульженко Ф. П., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. – К.:Інтер, 1999. – 304с.