Олександр Грехам Белл
Олександр Грехам Белл
(1847 – 1922рр. )
Олександр Белл народився в Единбурзі 3 березня 1847 року в сім`ї філологів. Олександр ріс в атмосфері музики і декламування, де звукам людського голосу приділялась особлива увага. В 14 років він переїхав до дідуся в Лондон, під керівництвом якого вивчав літературу і ораторське мистецтво. А через три роки вже почав самостійне життя, викладаючи музику і ораторське мистецтво в академії Уестон - Хаус Фундаментально вивчивши за 9 років акустику і фізику людської мови, Белл став асистентом свого батька, професора Лондонського університету.
Весною 1870 року Белл захворів, і лікарі порадили йому змінити клімат. Сім’я переїхала до Канади, а в 1871 році він жив уже в північноамериканському Бостоні, викладаючи в школі для глухонімих з використанням системи видимої мови.
В цей час компанія «Вестерн Юніон» шукала спосіб одночасної передачі декількох телеграм по одній парі проводів, щоб позбавитись від необхідності прокладання допоміжних телеграфних ліній. Компанія оголосила про величезну грошову премію винахіднику, який запропонує подібний спосіб.
Белл став працювати над цією проблемою, використовуючи свої знання з законів акустики. Він задумав встановити на передаючому пункті декілька камертонів, кожний із яких створював би в загальній лінії струм, пульсуючий зі строго визначеною частотою. На приймальному пункті ці пульсації повинні були сприйматись також камертонами, настроєними на відповідну частоту. Так Белл збирався передавати одночасно сім телеграм, по числу музикальних нот, які запали йому в душу ще з дитинства. В роботі над «музикальним телеграфом» Беллу допомагав юний житель Бостона Томас Ватсон. Кругозір Белла був надзвичайно широкий , що відзначалось його сучасниками; різностороння освіта поєднувалась в ньому з гострою уявою і це дозволяло йому легко поєднувати в своїх експериментах такі різні сфери науки і мистецтва - акустику, музику, електротехніку і механіку.
Так як Белл не був електриком, тому консультувався у другого відомого бостонця, вченого Д.Генрі, іменем якого названа одиниця індуктивності. Подивившись на перший зразок телеграфу в лабораторії Белла, Генрі вражено вигукнув: «Ні за яких умов не кидайте розпочатого!».
Не покидаючи роботи над «музикальним телеграфом», Белл в той же час почав будувати деякий апарат, за допомогою якого розраховував зробити звуки мови видимими для глухонімих відразу і безпосередньо, без всяких письмових позначень. Для цього він майже рік проробив в Массачусетському отоларингологічному госпіталі, проводячи різні експерименти з вивчення людського слуху.
Головною частиною апарату повинна була стати мембрана; закріплена на останній голка записувала б на поверхню обертаючого барабана криві, які відповідали різним звукам, складам і словам.
Роздумуючи над роботою мембрани, Белл прийшов до ідеї іншого приладу, за допомогою якого, як він писав, «стане можлива передача різних звуків, якщо можливо викликати коливання інтенсивності електричного струму, яке відповідає тим коливанням в повітрі,, які відтворюють даний звук». Цьому неіснуючому поки що апарату Белл дав ім’я «телефон». Так робота над завданням допомогти глухонімим привела до думки про можливість створення приладу, який виявився необхідним всьому людству і звичайно вплинуло на подальший хід його розвитку.
Працюючи над «музикальним телеграфом», Белл і Ватсон працювали в різних кімнатах , де були встановлені передаючі і сприймаючи апарати. Роль камертонів виконували стальні пластинки різної довжини, міцно закріплені одним кінцем, а другим замикаючи електричне коло.
Винахід телефона прийшовся на час найвищого розквіту електричного телеграфу і виявився зовсім випадковим.
В 1876 році О.Белл демонстрував вій апарат на Філадельфійській всесвітній виставці. В стінах виставочного павільйону вперше прозвучало слово «телефон» - так відрекомендував винахідник свій «говорячий телеграф». До здивування журі із рупора цієї штуковини почувся монолог Принца Датського «Бути чи не бути?», який виконувався в цей час, але в іншому приміщенні містером Беллом.