Зміни в міжнародному становищі внаслідок другої світової війни, створення ООН

Зміни в міжнародному становищі внаслідок другої світової війни, створення ООН

Перемога Об'єднаних націй - СРСР, США, Великої Британії та їх союз¬ників над агресивними державами "осі" в Другій світовій війні докорінно змінила ситуацію у світі і визначила майбутній розвиток держав на деся¬тиріччя. Призвідниці війни - Німеччина, Італія й Японія, що раніше мали статус великих держав, внаслідок воєнної поразки були не лише ослаблені в економічному відношенні, а й втратили на певний час можливість брати активну участь у міжнародному житті. З іншого боку, Франція і Велика Британія, зазнавши великих матеріальних втрат у війні, також втрачають статус світових держав. Розпад їхніх колоніальних імперій, що почався відразу після закінчення війни, ще більш продемонстрував послаблення міжнародних позицій колишніх світових метрополій. У той же час доміну¬ючі позиції на світовій арені займають США і СРСР, які вийшли з війни найбільш зміцнілими у військовому і політичному планах. У Другій світовій війні вони виступали як союзники і спільно забезпечили перемогу дер¬жав антигітлерівської коаліції. Проте ще не встигла закінчитися війна, як між СРСР і США почали виникати непорозуміння і суперечності. Вони були обумовлені розбіжностями двох великих держав у підходах до після¬воєнного устрою, зокрема прагненням Радянського Союзу, всупереч Атлантичній хартії, встановити свою гегемонію в Європі і деяких азіатських регіонах. Радянське керівництво, упоєне перемогою, стало на шлях актив¬ного просування ідеї соціалізму в країни Центральної та Південно-Східної Європи, насаджуючи в них тоталітарні комуністичні режими. Зовнішня і внутрішня політика цих країн була поставлена під контроль Радянського Союзу. Посилення СРСР та перетворення країн Центральної і Південно-Східної Європи у форпост подальшого просування соціалізму були сприй¬няті недавніми союзниками як такі, що загрожували їх корінним інтере¬сам. І якщо Радянський Союз ставив своєю метою насадження соціаліз¬му в світі, то Захід всіляко протидіяв цьому. США, найсильніша в еконо¬мічному плані країна світу, стала об'єднувальною силою європейських країн у протидії СРСР. США заповнили той вакуум сили в Західній Європі, що утворився в результаті розгрому Німеччини.

Однак, перш ніж стосунки між вчорашніми союзниками досягли кри¬тичної позначки (початок 50-х рр.), їм вдалось втілити у життя ряд домов¬леностей і укласти важливі угоди. Так, було успішно розроблено статут 00Н (1945 р.) і започатковано її діяльність, було засуджено головних військових злочинців на Нюрнберзькому (1945-1946) і Токійському (1946-1948) процесах. Подолавши різні труднощі, союзники спромог¬лись довести до логічного завершення Паризьку мирну конференцію (ли¬пень - жовтень 1946 р.), на якій узгоджувалися умови мирних договорів з європейськими союзниками Німеччини - Італією, Фінляндією, Болгарією, Угорщиною і Румунією. Мирні договори, підписані 10 лютого 1947 р., утвер¬джували повернення до довоєнних кордонів і фіксували певні територі¬альні зміни в Європі. Італія позбавлялась усіх своїх колоній, знищувала військові укріплення на кордонах Франції, італо-югославський кордон зміню¬вався на користь Югославії, острови Додеканес від Італії передавалися Греції. Радянсько-фінляндський кордон встановлювався станом на 1 січня 1941 р., Фінляндія передавала СРСР область Петсамо (Печенга). Договори узако¬нювали передачу СРСР раніше вже приєднаних до УРСР Північної Бу¬ковини, Південної Бессарабії і українського Закарпаття. Серед терито¬ріальних придбань СРСР були також частина німецької Східної Пруссії (Калінінградська область Росії), Південний Сахалін, Курильські острови тощо. Договори передбачали виплату репараційних платежів країнами-агресорами.Мирні договори з Німеччиною та Японією не були розроблені на той час, і їх вирішення було відкладене. Захід і СРСР не знайшли порозуміння з цих питань. Особливу вагу у повоєнних міжсоюзницьких відносинах мало німецьке питання. Влітку 1945 р. у Потсдамі Трумен, Сталін і Черчілль домовились про те, що поділена на 4 окупаційні зони Німеччина буде роз¬глядатися як єдине економічне ціле, а мирний договір з нею буде підписа¬ний одночасно усіма переможцями. Окупаційна політика зводилася до 4 "де": денацифікація, демілітаризація, демонополізація і демократизація. У реалізації цієї програми виявилися глибокі розбіжності між СРСР і Захо¬дом. У радянській зоні повоєнні перетворення мали на меті насамперед закріплення радянського впливу. Тут формувалися органи нової влади, де переважали прорадянські діячі Соціал-демократичної партії та комуністи. Західні держави поставили за мету допомогти німцям створити у майбут¬ньому стабільну економічно здорову державу, яка поділятиме західні суспільні вартості. Представники США та Англії 2 грудня 1946 р. у Ва¬шингтоні підписали угоду про-економічне й адміністративне об'єднання американської та англійської зони окупації і створення так званої Бізонії. Незабаром Бізонія була об'єднана з французькою зоною окупації. Союз¬ницька нарада (без СРСР) у Лондоні (лютий - червень 1948 р.), скликана для розгляду становища в Німеччині, привела до того, що Захід відкрито заявив про намір включити Німеччину до європейських економічних струк¬тур і програми американської допомоги Європі (план Маршалла). На на¬раді було вирішено питання про скликання в Західній Німеччині Установ¬чих зборів для підготовки конституції і проведення грошової реформи. Радянський Союз засудив ці наміри, що призвело до припинення (бере¬зень 1948 р.) діяльності Союзної контрольної ради - останньої символіч¬ної запоруки німецької єдності. У відповідь на сепаратну грошову реформу у Західній Німеччині (червень 1948 р.) СРСР встановив блокаду Західного Берліну. Після цього розкол Німеччини став неминучим. У квітні 1949 р. США, Англія і Франція прийняли Окупаційний статут і рішення про ство¬рення федеральної західнонімецької держави. У 1949 р. розкол Німеччини на дві частини отримав інституційне оформлення - у вересні було ство¬рено Федеративну Республіку Німеччину з урядом на чолі з Конрадом Аденауером, у жовтні - Німецьку Демократичну Республіку. На чотири . десятиліття в центрі Європи проліг німецько-німецький кордон, який став чи не головним символом розколу світу на два ворожих блоки.