Індія в міжвоєнний період
Індія в міжвоєнний період
В 1920 р. створено Всеіндійський конгрес профспілок. 1925 р. Комуністичну партію Індії. 1930 р. ІНК оголосив компанію громадян непокори, що супроводилася антиімперіалістичними виступами трудящих. 1934 р. КПІ було оголошено поза законом.
1936 р. ІНК висунув завдання створення єдиного фронту.
Під час другої світової війни 1939-1945 рр. Виступала на боці антифашистської коаліції. Наприкінці війни склалася гостра політична ситуація яка знайшла у новому піднесенні національно-визвольної боротьби.
1946 р. було створено ІНК тимчасовий уряд на чолі з Неру.
Уряд ІНК, що перебував при владі, здійснив ряд соціально-економічних та культурних перетворень.
ІНК вперше за всю свою історію зазнав поразки. 1979 були укладені Радянсько-індійські документи. Конституція 1949 р. проголосила обов'язкове безплатне навчання дітей. Індійські вчені винайшли десяткову позиційну систему числення. Вперше розроблено таблицю синусів для обчислення місцезнаходження планет. Індійські філософи думка зародилася в період розкладу і формування класового ладу.
Найбільша громадянських наук організація - Індійська національна академія наук.
Республіка Індія - держава південної Азії. Більша частина її розташована на півострові. Омивається водами Індійського океану.
ПІДНЕСЕННЯ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Безпосереднім приводом до піднесення національно-визвольного руху 1918-1921 pp. стали реформи британського уряду, спрямовані на зміцнення колоніаль¬ного статусу Індії. Водночас англійська колоніальна адміністрація посилила кримінальні покарання за антиурядові дії та антиколоніальні виступи. У на¬родів Індії така політика викликала гостре невдоволенні, що переростало у відкритий бунт. На чолі антиколоніальної боротьби став Індійський національний конгрес (ІНК). Щоб не спровокувати зіткнень з колоніальними вій¬ськами, Конгрес закликав індійський народ уникати будь-яких форм насильницької боротьби. ІНК заперечував поділ суспільства на класи і розпалювання класової ворожнечі. Такий політичний підхід консолідував національні сили і давав можливість протистояти традиційній політиці колонізаторів, що виражалася словами «поділяй і владарюй».
У 1918-1922 pp. промислові центри Індії були охоплені масовими страйками. Страйкували текстильники Бомбея, Ахмадабада, металурги Джамшед¬пура, залізничники Бенгалії. У 1921 р. число страйкарів досягло 600 тис. чол. Вимоги індійського робітництва торкалися насамперед задоволення економі¬чних потреб. Разом з тим висувалися політичні вимоги. Об'єктивно робітни¬чий рух зливався з загальнонаціональними антиколоніальними виступами, посилюючи їх гостроту.
У 1920 р. було створено Всеіндійський конгрес профспілок, що стало важли¬вим кроком на шляху об'єднання сил промислових робітників. Тяжкі соціальні умови, кастова, релігійна, мовна і національна роз'єднаність широких верств ін¬дійського суспільства зумовили значні труднощі у справі об'єднання антиколо¬ніальних сил. Національний конгрес, індійська інтелігенція, її організації та об'єднання намагалися подолати цю розчленованість у суспільстві. В Індії сфор¬мувалися дві течії робітничого руху. Одна з них була під впливом Національного конгресу, інша - англійських лейбористів. Обидві течії відкидали насильницькі методи боротьби.
Водночас з наростанням невдоволення в містах значного розмаху набрав се¬лянський рух. Селяни в першу чергу намагалися позбутися середньовічних пе¬режитків, але об'єктивно їх боротьба підсилювала й антиколоніальний рух.
У 1920 р. серед селян-сикхів відродилася діяльність секти акалі, яка виступала за перерозподіл прибутків від храмових земель на користь селянських громад. У її керівних комітетах велику роль відігравали члени Націо¬нального конгресу. До руху примкнула партія «Гадар», яка намагалася пове¬сти селян на боротьбу з англійськими колонізаторами. Однак через свою об¬меженість рух був легко придушений.