Наполеон І

Наполеон І

Молодість Наполеона

Наполеон Бонапарт, Наполеон I (Napoleon Bonaparte, Buonaparte) народився 15 серпня 1769 р., у Аяччо. Походив з небагатої корсиканскої дворянської родини Шарля і Летіциї Буонапарте (усього в родині було 5 синів і 3 дочки). Вчився в королівській військовій школі в Брієнні і в Паризькій військовій школі (1779-85), яку закінчив в чині лейтенанта. Публіцистичні твори Наполеона періоду Революції («Діалог про любов»,«Dialogue sur l'amour», 1791, «Вечеря в Бокере», «Le Souper de Beaucaire», 1793) кажуть про те, що він розділяв тоді якобінскі настрої. Призначений начальником артилерії в армію, яка осаджала зайнятий англійцями Тулон, Бонапарт здійснив блискучу військову операцію. Тулон був взятий, а сам він отримав в 24 роки звання бригадного генерала (1793). Після термідоріанського перевороту Бонапарт відзначився при розгоні роялістського заколоту у Парижі (1795), а потім отримав призначення командуючим Італійською армією. У італійському поході (1796-97) в усьому блиску виявився полководницький геній Наполеона. Австрійський генералітет нічого не зміг протиставити блискавичним маневрам французької армії, убогої, погано екіпірованої, але що надихнулася революційними ідеями і на чолі з Бонапартом. Вона отримувала одну перемогу за іншою: Монтенотто, Лоді, Мілан, Кастільоне, Арколе, Ріволі. Італійці захоплено зустрічали армію, несучу ідеали свободи, рівності, що позбавляла від австрійського володарювання. Австрія втратила всі свої землі в Північній Італії, де була створена союзна з Францією Цизальпінська республіка. Ім'я Бонапарта гриміло по всій Європі. Після перших же перемог Наполеон став претендувати на самостійну роль. Уряд Директорії не без задоволення відіслав його в єгипетську експедицію (1798-1799). Ідея її була пов'язана з прагненням французької буржуазії конкурувати з англійською, що активно затверджувала свій вплив в Азії і в Північній Африці. Однак закріпитися тут не вдалося: воюючи з турками, французька армія не знайшла підтримки у місцевого населення.

Прихід до влади

Криза влади в Парижі тим часом досягла свого апогею. Корумпована Директорія була не здатна забезпечити завоювання Революції. У Італії російсько-австрійські війська під командуванням А. В. Суворова ліквідували всі придбання Наполеона і навіть виникла загроза вторгнення у Францію. У цих умовах популярний генерал, що повернувся, спираючись на вірну йому армію, розігнав представницькі органи і Директорію і проголосив режим консульства (9 листопада 1799). Згідно з новою конституцією, законодавча влада ділилася між Державною Радою, Трібунатом, Законодавчим корпусом і Сенатом, що робило її безпорадної і неповороткої. Виконавча влада, навпаки, збиралася в один кулак першого консула, т. е. Бонапарта. Другий і третього консули мали лише дорадчі голоси. Конституція була схвалена народом на плебісциті (біля 3 мільйонів голосів проти 1,5 тисяч) (1800). Пізніше Наполеон провів через сенат декрет про пожиттєвість своїх повноважень (1802), а потім проголосив себе імператором французів (1804).

У момент приходу Наполеона до влади Франція знаходилася в стані війни з Австрією і Англією. Новий італійський похід Бонапарта нагадував перший. Перейшовши через Альпи, французька армія несподівано з'явилася в Північній Італії, що захоплено зустрічається місцевим населенням. Такою, що Вирішує стала перемога в битві біля Маренго (1801). Загроза французьким кордонам була ліквідована.

Внутрішня політика Наполеона

Перебувала в зміцненні його особистої влади як ґарантії збереження результатів революції: цивільних прав, прав власності на землю селян, а також тих, хто купив під час революції національне майно, т. е. конфісковані землі емігрантів і церкви. Забезпечити все це завоювання повинен був Цивільний кодекс (1804), що війшов в історію як кодекс Наполеона. Наполеон провів адміністративну реформу, заснувавши інститут підзвітних уряду префектів департаментів і супрефектів округів (1800). У міста і села призначалися мери. Був встановлений державний Французький банк для зберігання золотого запасу і емісії паперових грошей (1800), нейтралізована система збору податків. Адміністративні і правові нововведення Наполеона заклали основу сучасної держави, багато хто з них діє і до цього дня. Саме тоді була створена система середніх шкіл ліцеїв і вищі учбові заклади Нормальна і Політехнічна школи, досі що залишаються самими престижними у Франції. Чудово усвідомлюючи важливість впливу на громадську думка, Наполеон закрив 160 з 173 паризьких газет, а інші поставив під контроль уряду. Була створена могутня поліція і розгалужена таємна служба. Наполеон уклав конкордат з папою Римським (1801). Рим визнавав нову французьку владу, а католицизм оголошувався релігією більшості французи. При цьому свобода віросповідання зберігалася. Призначення єпіскопів і діяльність церкви ставилися в залежність від уряду.

Економічна політика, війни і континентальна блокадаЕкономічна політика перебувала в забезпеченні першості французької промислової і фінансової буржуазії на європейському ринку. Цьому заважав англійський капітал, переважання якого зумовлювалося індустріальною революцією, що вже відбулася в Англії. Англія одну за іншою збивала коаліції проти Франції, стараючись залучити на свою сторону найбільші європейські держави насамперед Австрію і Росію. Вона фінансувала ведення військових дій на континенті. Наполеон планував безпосередню висадку на британські острови, але на морі Англія була сильнішою (при Трафальгаре французький флот був знищений англійським, яким командував адмірал Нельсон (1805). Однак місяць опісля під Аустерліцем (нині Славков, Чехія) Наполеон завдав нищівного удару об'єднаним австрійським і російським військам. Злякавшись зростання впливу Франції, проти неї виступила Прусія, але була швидко переможена (битва при Ієні, 1806), французькі війська увійшли в Берлін. Російські війська нанесли велику утрату французької армії в битві при Ейлау (1807), але потерпіли поразку при Фрідланде (1807). Внаслідок війни до складу Франції увійшли території Бельгії, Голландії, північної Німеччини, частини Італії. На іншій частині Італії, в центрі Європи, в Іспанії (1809) були створені залежні від Наполеона королівства, де правили члени його родини.Територіально надзвичайно урізані Прусія і Австрія були вимушені укласти з Францією союз. Це зробила також і Росія (Тільзітский мир, 1807).)