Духовна культура скандинавів епохи вікінгів

Духовна культура скандинавів епохи вікінгів

План

1. План

2. Скандинавська міфологія та релігія.

3. Мистецтво вікінгів.

4. Висновок

5. Література.

Вступ

Скандинавська міфологія – це, перш за все міфологія вікінгів, воїнів, військових вождів, конунгів. На протязі століть вона створювалась саме ними та носила, в основному, бойвий характер. Військові походи були одним із основних джерел поповнення багатства та процвітання країни. Кліматичні умови не сприяли розвитку землеробства та скотарства. Тому боги в них ділилися, в основному, на дві великі групи: покровителі війни, битв та покровителі плодороддя.

Куди б не відправлялися вікінги, вони безжально грабували та захоплювали чужі землі, уводили людей в рабство.

Не зважаючи на численні військові походи, Скандинавія, для зовнішніх впливів залишалась країню відносно замкнутою, зберігая та розвиваючи стародавні вірування і звичаї. Перехід до християнства пройшов піздно. Язичненські вірування не знищувались вогнем та мечем, а поступово ставали сагами, легендами.

Скандинавська міфологія та релігія

Майже всі відомості про дохристиянську релігію в Скандинавії містятся в християнських писемних джерелах, а найбільш повні з них з’явились лише через багато століть після запровадження християнства. Самим важливим джерелом є вірші про богів в “Старшій Едді”, створенній в 1200-х роках, а також книга Сноррі Стурлусона про мистецтво складання віршів, що відноситься приблизно до 1220-м рокам. Тут зібрана вся скандинавська міфологія, якою вона могла бути записана через 200 років після введення християнства. Деякі відомості, що належать дохристиянському періоду, містяться в описах арабських мандрівників, в розповідях західноєвропейських християн, в піснях скальдів, а також в написах на рунічних каменях. Окрім цього, данні про язичні традиції та звичаї можно почерпнути з древніх законодавчих актів та поміщених там заборон. За допомогою археології можна дізнатися про обряди захоронення, про язичні пам’ятки, про символи богів і жертвоприношення. Уявлення про церемонії та ритуали часів язичництва дають маюнки та зображення, які далеко не в усіх випадках піддаються точному толкуванню, хоча й підтверджують деякі історії про богів. Географічні назви можуть повідати про популярність тих чи інших богів в різних місцях Скандинавії. Таким чином, картина дохристиянських вірувань та форма їх вираження в значній мірі складається з відомостей почерпнутих з різних джерел і повідомлених людьми зовсім іної релігійної орієнтації. Вірогідно саме цим і пояснюється факт, що отримані знання є декілька протиречимими, розпливчастими та примітивними.Згідно “Молодшій Едді”, на початку була Світова Безодня – Гінунгагап (Ginungagap). Всередині її на півночі знаходилась, студена, туманна, пустинна країна під назвою Нільфхейм (Nilfheimr, “темний світ”); на півдні – спекотна країна Муспелльсхейм (Muspellsheimr, “вогняна країна”), де правив вогняний велетень Сурт (Surt, “чорний”), озброєний пламеніючим мечем. Посередині Нільфхейма било велике джерело всіх рік Хвергельмир (Hvergelmir, “киплячий котел”). Найпівнічніша частина Ніфльхейму, скована страшним холодом представляла сбою льодові поля і гори, що виникли з вод Елівагара (Elivgar, “бурні хвилі”) – ріки, що протікала там з початку світу. Води Елівгара були отруйними, і, коли вони застигли, отрута інеєм виступила на поверхню. Там, де димний жар Мспелльсхему зустрічався з отруйною стужею Ніфльхейму, іней підтаяв, і виник велетень, за подобою схожий з людиною. Звали його Імір (Ymir) або Аургельмир (Aurgelmir). Імір почав потіти, і під його лівою рукою виросли чолвік та жінка; одна нога зачала з другою сина: так з’явилося плем’я інеїстих велетнів. Іміра викормила молоком первозданна корова Аудумла (“кормилиця”), також виникша із інею. Корова лизала льодові брили, на смак солоні: к кінцю першого дня з льоду в тому місці , яке вона лизаза, виросло людське волосся; на другий день – голова; на третій день виникла людина. Це був Бурі (Bri, “родитель”) вродливий собою, високий, могучий. Сином його був Бор (Borr, “народженний”), який взяв в дружини велетеньшу Бестлу (Bestla), дочку Бельторна (Bltorn). Синами Бора та Бестли були Одін, Вілі та Ве. Сини Бора посварились з древнім велетнем Іміром, і троє синів Бора вбили його. З рани хлинув такий потік крові, що в ньому потонули всі інші інеїсті велетні, окрім Бергелмира ( Bergelmir, “ревучий як ведмідь”) та його дружини. Одін, Вілі і Ве жбурнули тіло Іміра в найбільш глибоке місце Гінунгагапу і зробили з нього землю: з крові велетня – море і всі води; з плоті – саму землю, з кісток та зубів – гори, валуни та каміння. Немов черв’яки, виповзли з земляної плоті карлики-цверги, схожі на маленьких людей. З черепа Іміра сини Бора зробили небесний звід, кути якого підтримували чотири карлика, - сторони світу. Земля була округла, заключена в кільце океану. По берегам океана сини Бора відвели землі велетням (Єтунхейм, “країна велетнів”), а весь світ в глубині суші відгородили стіною з повік Іміра та назвали цю цитадель Мідгард (Migarr, “средизем’я”).