Італія
1. Боротьба прогресивних і реакційних сил в Італії в 1945-1948 рр.
Після визволення від фашизму і закінчення війни глибокий вплив на Італію справляв єдиний фронт прогресивних партій, що склався в роки Опору. Італійська комуністична партія (ІКП), що героїчно боролася з фашизмом, здобула величезний авторитет і вийшла на перше місце серед політичних партій країни.
Реакційні сили об’єднувалися навколо створеної в 1943 р. Християнсько-демократичної партії (ХДП) на чолі з де Гаспері. Її всіляко підтримували США та Англія, Ватикан і велика буржуазія.
В обстановці гострої боротьби двох цих таборів і проводилися прогресивні перетворення. Пряме втручання США, а також широка агітація Ватикану допомогли ХДП здобути перемогу.
З 50-х рр. почався швидкий господарський розвиток країни, що тривав до спаду 1964 р. і був оголошений італійським “економічним чудом”.
Економічне піднесення мало суперечливий характер. Позначалася властива капіталізму нерівномірність темпів зростання, що почали падати в 60-х рр. і призвели до кризи, яка поклала кінець горезвісному “чуду”. Вторгнення американського капіталу посилювало залежність економіки Італії від США. Зберігалися глибокі диспропорції, насамперед серйозне відставання сільського господарства, а також “проблема Півдня”, все ще бідного й напівфеодального. Але основною суперечністю залишався контраст між зростаючим багатством монополій і становищем трудящих. У країні зберігалося масове хронічне безробіття. Продуктивність праці зростала швидко, а зарплата – повільно. Хоч становище трудящих у цілому поліпшилося, з “економічного чуда” мав користь головним чином панівний клас.
У внутрішній політиці ХДП відповідно до своєї програми йшла на часткові переговори, але лише в найневідкладніших випадках і під тиском масових виступів.
У 50-х рр. в Італії виник неофашизм, представлений партією Італійський соціальний рух (ІСР). Урядова політика бездіяльності і навіть заохочення вкрай правих дійшли до найвищої точки влітку 1960 р., коли трудящі Генуї, де намічався з’їзд неофашистів, за закликом компартії та профспілок вийшли на вулиці. Обурені демонстранти вимагали відставки уряду. Всюди відбувалися зіткнення з загонами неофашистів, поліцією та військами. Країна опинилася на грані громадянської війни. Лише після цього реакція змушена була відступити. З’їзд у Генуї було зірвано.
Італія не лише брала участь у створенні НАТО, а й широко відкрила двері мілітаризму США. Американські військові бази було створено в багатьох пунктах країни.
Інтересам розвитку економіки країни відповідала участь Італії в економічній інтеграції Західної Європи.
У ХДП на початок 60-х рр. розгорнулася боротьба угруповань. З обмеженою критикою курсу ХДП виступив навіть Ватикан в особі папи Іоанна ХХІІІ, ідеолога “оновлення” католицизму. Нові настанови Ватикану були свідченням кризи верхів і прискорили перехід ХДП до політики “лівого центру”.
Економічний розвиток Італії в цей період був пов’язаний з частими спадами й кризами. Особливо важкою виявилася криза 1974-1975 рр., що вразила всі капіталістичні країни. Трагедією Італії залишалася еміграція мільйонів трудящих.
Провідною силою в боротьбі за інтереси більшості народу виступав робітничий клас.
Найвпливовішою партією робітничого класу, авангардом усіх демократичних сил країни, як і раніше, залишається ІКП. Великий внесок у розробку її стратегії і тактики зробив Пальміро Тольятті (1893-1964), один із засновників партії та її беззмінний керівник з 1926 р. Нині пост Генерального секретаря ІКП займає Ахілле Оккетто (нар. в 1936 р.). Компартія налічує в своїх лавах 1,6 млн. членів.
Під тиском демократичних сил, а також внаслідок несприятливих для імперіалізму змін міжнародної обстановки уряд “лівого центру” був змушений іти на деякі обмеження діяльності монополій і соціально-економічні реформи. У 60-х рр. було націоналізовано електроенергетичну промисловість. “Лівий центр” прийняв, не без опору монополій, національну економічну програму, розраховану на 5 років. Держава заохочувала туризм, будувала автостради, регулювала ціни. Але всі ці заходи не дали очікуваних результатів. Зберігалися масове безробіття, хронічна відсталість Півдня, засилля монополій в економіці й політиці.