Болгарія у міжвоєнний період (1918-1939 рр.)
У вересні 1918 р. болгарська армія капітулювала. Війська Антанти у 1918 р. окупували Болгарію. Монархічний режим тримався значною мірою на багнетах окупаційних французьких та італійських військ. Гостра криза правлячих верхів виявлялася в постійних реорганізаціях болгарського уряду. Були прийняті закони про амністію учасників антивоєнних дій, податки на прибутки воєнного часу, конфіскацію майна, незаконно придба¬ного в часи війни.
У політичному житті країни зросла роль Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС) та Болгарської робітничої комуністичної партії (БКПтісняків).
На парламентських виборах 1919 р. БЗНС здобув 27% голосів, її лідер Олександр Стамболійський сформував коаліційний уряд.
Підсумки війни для Болгарії були підбиті в листопаді 1919 р. у Нейї (передмістя Парижа). Болгарія втратила Південну Добруджу та інші терито¬рії (10% усієї болгарської території), зобов'язувалася сплатити протягом 37 років 2,25 млрд. франків репарацій. Крім цього, вона повинна була поста¬вити Греції, Румунії, Королівству сербів, хорватів, словенців значну кількість худоби, кам'яного вугілля та ін. Істотно обмежувалися збройні сили.
Після парламентських, виборів .1920 р. БЗНС зібрав близько 39% голосів і отримав тільки половину мандатів, було створено однопартійний уряд Стамболійського, що вирішив провести демократичні реформи. Най¬важливішою з них була аграрна, яка передбачала вилучення всіх залишків земельних володінь, що перевищували 30 га. орної землі. Тільки за перший рік діяльності уряду БЗНС було прийнято понад 100 законів стосовно різних сторін життя болгарського суспільства. За характером вони були демократичними, але втілення в життя багатьох із них наштовхнулося на протидію зовнішніх та внутрішніх сил. Так, на адресу уряду Болгарії наді¬йшли ноти протесту Міжсоюзницької контрольної комісії (країн Антанти), які вимагали припинити деякі реформи, пролунала навіть погроза окупува¬ти Болгарію. Це змусило уряд піти на деякі поступки.
Протягом 1921 —1922 рр. у країні сформувалася організація Народна злагода — опозиційний політичний центр буржуазних елементів, що по¬чав боротьбу проти політики уряду Стамболійського. Загострилася бо¬ротьба комуністів з БЗНС. А у керівництві Землеробського союзу пере¬могли прихильники "третього шляху" ("середньої лінії"), що передбачала протидію як комуністам, так і буржуазним партіям.
У червні 1923 р, у Софію вступили військові підрозділи заколотників з Народної злагоди та Військової ліги (офіцерська організація). Усі міністри та багато парламентарів були заарештовані. Главою нового уряду цар призначив лідера Народної злагоди, професора Софійського університет Олександра Цанкова. Так праві сили здійснили державний переворот. Червневий переворот 1923 р. поклав початок установленню антидемокра¬тичного, поліцейсько-монархічного режиму.
Звістка про повалення уряду Стамболійського викликала опір змовни¬кам, але збройні виступи селян були придушені, а комуністи зайняли па¬сивну позицію. Після критики з боку Комінтерну БКП усе ж організувала повстання (1923 р.), але воно було розгромлено, а діяльність БКП заборонена.
Більшість населення Болгарії залишилася різко ворожою до режиму, встановленого насильним шляхом. Найвойовничішою була позиція БКП. Ультраліві, які здобули перевагу в керівництві БКП, стали на шлях індиві¬дуального терору, а уряд розпочав терор проти лівих сил. Міжнародне засудження каральних акцій уряду Цанкова привело до його заміни в 1926 р. урядом Ляпчева, що амністував частину політичних в'язнів, дозво¬лив діяльність політичних і профспілкових організацій.
Економічне життя Болгарії середини 20-х рр. дещо пожвавилося. Про¬тягом 1923—1929 років промислове виробництво підвищилося майже на 90 %, а сільське виробництво досягло довоєнного рівня.
Під час економічної кризи 1929—1932 рр. різко скоротилося вироб¬ництво, 30 % працюючих втратили робочі місця, ціни на сільськогоспо¬дарську продукцію зменшилися, що спричинило масове розорення селян. Криза викликала соціальні заворушення і політичну нестабільність. 1934 р. офіцери і профашистські елементи здійснили державний переворот. Пар¬ламент, усі партії, профспілки та інші організації були розпущені. Військо¬во-авторитарний режим, що запанував у Болгарії, спирався на армію. Проте відсутність широкої соціальної бази цього режиму визначала його не¬стабільність, що призводило до частої зміни урядів.