Карибська і Берлінська кризи
Карибська і Берлінська кризи
БЕРЛІНСЬКА КРИЗА
Однієї з багатьох проблем, що стояли перед СРСР у зовнішній політиці, була задача стабілізації ситуації в післявоєнній Європі. Необхідно було юридично закріпити ситуацію, що склалася після другої світової війни.
Головною же європейською проблемою залишалося "німецьке" питання. Радянський Союз виступав за підписання мирного договору, що не був укладений за стільки років після війни, однак мова йшла об договори не з Німеччиною, якої більше не існувало, а з обома німецькими державами.
Пропозиція, висунута колективно країнами Варшавського Договору в травні 1958 року, була відкинута США і їхнього союзника, що виступили проти будь-якого офіційного визнання НДР.
Формально їхня політика була спрямована на старий варіант об'єднання, тобто під верховенством ФРН. Це спричиняло і невизнання блоком НАТО нових земель, що належали Польщі після закінчення війни, між ріками Одер і Нейсе.
Незговірливість двох різних блоків привела в результаті до серйозної кризи 1961 року в Німеччині. Згідно потсдамських мирних угод, Берлін, як і вся Німеччина, був розділений на три окупаційні зони: СРСР, США й Англії. СРСР віддав свою зону НДР у 1949 р., що після цього стала столицею соціалістичної Німеччини, а США й Англії утворили зі своїх зон Західний Берлін, територію, фактично підвладну ФРН. Територію Західного Берліна західні держави використовували як базу для роботи спецслужб. У той же час багато хто не згодний з порядками в Східній Німеччині розглядали Західний Берлін як транзитний пункт для переїзду на Захід, а ті, хто залишився в країні, - як зручне місце для контактів із представниками політичних сил Заходу.
Уряди СРСР і ГДР вважали Західний Берлін "розсадником імперіалізму", і робили все можливе для обмеження його негативного впливу на німецькій землі.
Улітку 1961 р. у НДР відбулося загострення політичної кризи, викликане тим, що значна частина населення країни, насамперед молодь у великих містах, стала відкрито виступати за зміну політичного ладу країни.
З території Західного Берліна Заходом проводилася активна політика надання широкої фінансової, матеріальної й організаційної допомоги незадоволеним. Перед урядом НДР із всією очевидністю встало питання про відділення Західного Берліна від його іншої частини. Для припинення контактів між "внутрішньою і зовнішньою контрреволюцією" була зведена знаменита стіна з бетонних плит. Після цього потрапити із Західного в Східний Берлін стало можливим тільки через контрольні або пропускні пункти.
Звичайно, створення Берлінської стіни привело не до зміцнення міжнародних відносин, а негативно позначилися на їхньому розвитку в Європі і в усьому світі. Налагодження відносин було відкладено ще на кілька років.
КАРИБСЬКА КРИЗА
Слідом за "берлінською кризою" пішов ще один, на тлі якого події "берлінської кризи" здавалися не настільки серйозними. Він одержав назву "карибська", чи, як його називають у країнах Заходу, "ракетна криза". Ця криза поставила світ на грань світової катастрофи, тому що СРСР і США, як ніколи раніше, виявилися в межах термоядерної війни.
1 січня 1959 року на Кубі відбулася революція, у результаті якої був скинутий тиранічний режим Батісти, підтримуваний США. До влади прийшли прихильники Фіделя Кастро, настроєний антиамериканськи. США розгорнули масовану пропагандистську і підривну війну проти Куби, планувалося навіть нанесення бомбових ударів по стратегічних пунктах країни. Але все обмежилося декількома вилазками американських найманців, з успіхом відбиті кубинською армією. Зрештою, уряд Куби був змушений шукати захисту в інших країн. Такою країною став СРСР.
Уряд СРСР побачив в даній проблемі можливість розширити соціалістичний табір і побудувати свій форпост прямо в берегів США. У цих умовах СРСР у 1962 р. прийняв рішення розмістити на острові ракети середнього радіуса дії з ядерними боєголовками. Протягом декількох місяців була зруйнована американська система безпеки, яка створювалася США ціле XX століття. Вона була заснована на тому, що ворожі війська не зможуть вразити своєю зброєю територію Америки.