Якобінська диктатура. Максиміліан Робесп’єр
ПЛАН
1. Початок французької революції, передумови виникнення
якобінської диктатури
2. Особливості якобінської диктатури
3. Максимільєн Робесп’єр – як головна особа якобінської диктатури
Список літератури
1. Початок французької революції, передумови виникнення
якобінської диктатури
Матеріальні передумови французької революції були зв'язані з розвитком капіталістичного укладу в надрах так званого старого порядку, її рушійні сили були викликані до життя протиріччями, що супроводжували цей процес. Безпосередньою причиною революції стало банкрутство держави, яка виявилося не здатним розплатитися з дивовижними боргами без відмовлення від системи архаїчних привілеїв, заснованої на знатності, родових зв'язках. Безуспішні спроби королівської влади реформувати цю систему збільшили невдоволення дворян падінням їх впливу і зазіханнями на їхні споконвічні привілеї. У пошуках виходу з фінансового тупика Людовик XVI змушений був піти на скликання Генеральних штатів (5 травня 1789), що не збиралися з 1614. Відмовивши обговорювати деталі, 17 червня депутати проголосили себе Національними зборами, а 23 червня за пропозицією Мірабо відмовилися підкоритися королівському указу про їх розпуск. 9 липня Збори назвали себе Установчим, проголосивши своєю метою вироблення конституційних основ нового політичного порядку. Погроза розгону Установчих зборів викликала повстання в Парижі. 14 липня 1789 була штурмом взята фортеця-в'язниця Бастилія, символ абсолютизму. Цей день вважається датою початку революції.
Після взяття Бастилії по країні прокотилася хвиля «муніципальних революцій», у ході яких створювалися нові виборні органи місцевого управління. Формувалася армія революції - національна гвардія, на чолі якої став Лаффайєт. Спалахнули хвилювання й у селі: селяни палили замки, знищували документи феодального права і сеньйоріальні архіви. Установчі збори на нічному засіданні 4 серпня, названому «ніччю чудес», оголосило про «повне знищення феодального порядку» і скасуванню деяких найбільш одіозних сеньйоральних прав. Інші повинності селян підлягали непосильному для них викупу. Принципи нового цивільного суспільства були закріплені в “Декларації прав людини і громадянина” (26 серпня 1789).
Політичне керівництво країною здійснювалося в той час угрупуванням фейянів. Самим знаменитим з так званих «патріотичних товариств» став Якобінський клуб. Через розгалужену мережу філій у провінції він вплинув на політизацію великої частини населення. Небувале значення набула журналістика: «Друг народу» Ж. П. Марата, «Папаша Дюшен» Ж. Ебера, «Французький патріот» Ж.П. Бріссо, «Залізні вуста» Н. Бонвіля, «Сільські листки» Ж. А. Черутті й інші газети знайомили читачів зі складною палітрою політичної боротьби.
Король, що зберіг статус глави держави, але, що перебував у Парижі фактично на правах заручника, 21 червня 1791 намагався разом з родиною таємно втечи в австрійські Нідерланди, але був пізнаний і затриманий у містечку Варенн. «Вареннська криза» скомпрометувала конституційну монархію. 17 липня на Марсовому полі в Парижі була розстріляна масова маніфестація, яка вимагала зречення Людовіка XVI. Намагаючись врятувати монархію, Збори дозволило королю підписати нарешті прийняту конституцію і, вичерпавши свої повноваження, розійшлися. Та ж «Вареннська криза» послужила сигналом до утворення коаліції європейських держав проти революційної Франції.
У нових Законодавчих зборах фейяни були відтиснуті на другий план жирондистами на чолі з Ж. П. Бріссо, П. В. Верньо, Ж. А. Кондорсе. З початку 1792 жирондисти приступили до обговорення мір, що підготовляли відділення церкви від держави. 18 червня і 25 серпня Законодавчі збори скасували викуп феодальних прав, за винятком тих випадків, коли пред'являлися «первісні» документи, що обумовлювали передачу землі визначеними повинностями. З ініціативи жирондистів 20 квітня 1792 Франція оголосила війну Австрії, на стороні якої незабаром виступила Пруссія.