Греція під владою Македонії. східні походи Oлександра
ПІДНЕСЕННЯ МАКЕДОНІЇ. У IV ст. до н. е. зміцніла непомітна раніше країна Македонія, що була розта¬шована на півночі Балканського півострова. Македонські царі за¬своїли звичаї греків та їхню культуру.
Найбільшої могутності Македонія досягла за царя Філіпа II (IV ст. до н. е.). Філіпп був талановитим полко¬водцем. Він створив «македонську фалангу» — стрій солдатів, вишикуваних у 16 рядів і озброєних довгими списами. Воїни клали ці списи, за¬вдовжки 6 м, на плечі тих, хто стояв перед ними. Прорвати фронт фалан¬ги було неможливо. Для захисту фаланги з боків ставили право¬руч і ліворуч кінноту. Філіпп застосовував також пересувні баш¬ти на колесах для облоги міст.
Маючи таку сильну армію, Філіпп почав завойовувати Грецію, яка була ослаблена Пелопоннеською війною. Він уміло розпалю¬вав сварки між грецькими державами і змушував їх приєднувати¬ся до Македонії. А проти тих, хто чинив опір, посилав армію. Багато грецьких полісів визнали владу Філіппа.
АФІНИ - ГОЛОВНИЙ ПРОТИВНИК МАКЕДОНІЇ. Під час Пело¬поннеської війни найдужче постраждали Афіни. Тому Афінам важко було воювати з Македонією. Афіняни розділилися на дві партії. Одні виступали за союз із Філіппом, інші були проти. Перші вірили, що македонський цар припинить міжусобні війни і встановить в усій Греції мир. Другі бажали за будь-яку ціну збе¬регти незалежність. Серед останніх був знаменитий афінський оратор Демосфен. Його гнівні і сміливі промови, спрямовані про¬ти царя Філіппа, стали називати філіппіками. Слово «філіппіка» вживають і нині у значенні «викривальна промова проти когось».
У 338 р. до н. е. біля міста Херонеї відбулася битва греків і ма¬кедонян. Філіпп переміг, Афіни зазнали поразки. Майже вся Греція потрапила під владу Македонії.
ОРАТОР ДЕМОСФЕН. Від народження Демосфен був слаб¬кий та хворобливий. Батьки його рано померли, а нечесні опікуни забрали собі маєток і гроші. Коли хлопчик виріс, він вирішив повернути своє майно назад. Але для цього треба було вміти гарно виступати в суді. Демосфен гаркавив і дуже соромився говорити. Для того щоб виправити цей недолік, він купив цуценя і слідом за ним повторював звук «р-р-р». Крім того, він виходив на берег моря, набирав у рот круглих камінців і під шум прибою вчився чітко вимовляти слова. Невдовзі він зробився гарним оратором і відсудив своє майно.
У Демосфена була ще одна погана звич¬ка: під час промови він, хвилюючись, некра¬сиво пересмикував плечем. Щоб позбутися цього, він підвісив на нитці до стелі меча, якраз над своїм плечем. Коли він забувався, меч боляче колов його. Так він позбувся цієї шкідливої звички.
Пізніше, коли Греція опинилася під вла¬дою македонян, Демосфена заочно засудили до смертної кари за його виступи проти Філіппа. Демосфен утік з Афін і заховався на одному з островів у храмі Посейдона. Храми в давнину служили притулком для втікачів, і ніхто не мав права схо¬пити там людину. Але знайшовся зрадник, який упізнав Демосфе¬на. Він став переконувати його, щоб той поїхав разом з ним до ма¬кедонців, бо вони, мовляв, не зроблять йому нічого поганого. «За¬чекай трохи, — сказав Демосфен зрадникові.— Я напишу листа родичам». З цими словами Демосфен узяв шматок папірусу й оче¬ретинку для письма. Раптом він прикусив кінчик пера і впав на землю мертвим. В очеретині було заховано сильну отруту. Демос¬фен проковтнув її, щоб не датися живим ворогам.
ЮНІСТЬ АЛЕКСАНДРА МАКЕДОНСЬКОГО. Македонський цар Філіпп став володарем усієї Греції. Він вирішив помститися персам за всі кривди, завдані грекам, і почав готува¬тися до війни з Персією. Та розпочати війну Філіппу не судилося. Несподівано його вбили в палаці під час бенкету. Царем став його син Александр. На той час йому було двадцять років.
Переказують, що тієї ночі, коли він народився, злочинець Герострат спалив храм богині Артемідй Ефеської, що вважався третім чудом світу. Зробир він це для того, щоб прославитись. Трапилось це 21 червня 356 р. до н. е.
Александр був сміливий та енергійний, хоча й за¬пальний юнак. Він здобув гарну освіту. Його вчите¬лем був знаменитий грецький учений Арістотель. Історик Плутарх писав: «Александр схилявся перед Арістотелем і любив учителя, за його власними сло¬вами, не менше, ніж рідного батька. Він повторював, що Філіппові зобов'язаний тим, що живе, а Арістотелю — тим, що живе гідно, як належить людині».
Александр дуже пишався своїм походженням: він вважав, що його предком був сам легендарний герой Геракл. Ще змалку Александр мріяв про подвиги. Із сумом він ка¬зав друзям: «Батько все зробить без мене, і для нас не залишиться жодного славного подвигу!»