Штурмові гвинтівки
У першій світовій війні основним видом піхотного озброєння була магазинна гвинтівка з повздовжно-ковзним затвором. Ще впродовж війни виявилося що магазинна гвинтівка не в змозі задовольнити всі вимоги піхоти на полі ббою. Недоліки випливали з самих конструктивних особливостей зброї. Потужність гвинтівкового набою була надмірною. Прицільна дальність кулі сягала близько 2500 метрів але стрільці просто не в змозі буди вести вогонь на таку відстань з використанням штатних прицільних засобів. Стрільба потужним набоєм призводила до сильної віддачі що негативно впливало на влучність стрільби. Досить великі елементи набою (куля й гільза) не дозволяли стрільцеві нести достатньо великий їх запас. Через потужний набій гвинтівки виготовлялися довгими й досить масивними, що сильно ускладнювало їх застосування у замкнутому просторі та складній місцевості. І нарешті піхоті конче було необхідно підвищити швидкострільність гвинтівки.
Спочатку проблему намагалися вирішити застосуванням автоматичних (самозарядних) гвинтівок. Однак незмінне застосування потужного гвинтівкового набою примушувало стоврювати масивні та міцні механізми автоматики, що в свою чергу призводило до зростання ваги зброї та її механічного ускладнення без суттєвого поліпшення бойових характеристик. Крім того механізми таких гвинтівок вирізнялися низькою надійністю роботи. В результаті на почакту Другої світової війни лише США мали на озброєнні вдалий варіант самозарядної гвинтівки Garand M1.
Трохи згодом проблему намагалися вирішити шляхом насичення піхотних підрозділів пістолет-кулеметами. Але технічні особливості цієї зброї (замала прицільна дальність стрільби) не дозволяли опвністю замінити магазинну гвинтівку у військах.
В результаті у Другу світову війну армії вступили маючи на озброєнні як гвинтівку так і пістолет-кулемет відповідно з різними типами набоїв. Вже в перші два роки конфлікту виникла гостра необхідність у стрілецькій зброї, здатній вести автоматичний вогонь серіями на відстань до 500 метрів, а одиночними пострілами - до 800 метрів.
Інженерна думка підказувала вирішення цієї проблеми у розробці зброї під новий тип набою, не такого потужного як гвинтівковий, але водночас сильнішшого за пістолетний.
Першу спробу розробити таку зброю здійснили росіяни. У 1913 році конструктор В. Г. Фьодоров сконструював перший прообраз автомата під японський гвинтівковий набій калібру 6,5 мм. Цей автомат у обмежених кількостях надійшов на озброєння Російської імператлорської, а згодом і Червоної армій і використовувався впродовж Першої світової війни та Громадянської війни в Росії. З невідомих причин автомат Фьодороав не зазнавав якої небудь подальшої модернізації.
Вкотре революцію в цій галузі здійснили німецькі зброярі. Впродовж 30-х років компанії "Rheinmetall-Borsig", "H. Follmer" та "RWS" провели серію експериметнів з новими малокаліберними набоями відповідно 8Х42,5; 7,75Х40; та 8,15Х41. Набої та розборблена на їх основі зброя не пішла в серію, але німці наббрали відповідний досвід розробки нових зразків.
Перший набій запущений у серію був так званий "Курцпатрон". Він мав такий же калібр як і стандартний гвинтівковий набій гвинтівки Mauser 98, однак довжина гільзи була зменшена - замість 57 мм гільза була скорочена до 33 мм. Відповідно й зменшилася початкова швидкість кулі - з 895 м/с до 694 м/с. А у 1938 році почалися військові випробування карабінів Walther MKb42 (W) та Haenel MKb42 (H), розроблених під цей набій. У 1943 році карабін Вальтера під офіційним індексом MP-43 (Maschinenpistole-пістолет-кулемет 43) було прийнято на озброєння.
Мал. 1. Перша штурмова гвинтівка MP43/STG44 - тріумф німецьких зброярів.
Як й у його прототипу, автоматика MP 43 працювала на принципі відводу порохових газів через поперековий отвір у каналі ствола. Газова камора - закритого типу, без регулятора. Зброя складалася з наступних основних частин і механізмів: ствол з газовою каморою, ствольна коробка з кожухом ствола, спускова коробка з рукояттю керування вогнем, затвор, запираючий, спусковий й ударний механізми, зворотна пружина, затильник із прикладом і магазин з подаючим механізмом. При виготовленні MP 43 широко використався метод штампування - уперше в німецькій практиці. Поверхня зброї оксидована. Антабки кріплення ременя для перенесення розташовані праворуч - у закінцівки газової камори й на прикладі.
Газова камора закритого типу розташована над стволом. У її канал угвинчена пробка, що виймається при чищенні камори. Рукоятка заряджання перебуває ліворуч, вікно викиду гільз - праворуч.Запирання каналу ствола здійснюється перекосом затвора у вертикальній площині. Перекіс затвора при запиранні й відмиканні здійснюється взаємодією відповідних похилих площин на затворі й затворній рамі. Ударний механізм - куркового типу, дозволяє вести одиночний й автоматичний вогонь. У спусковому механізмі німецького автомата розташовані дві додаткові деталі, які забезпечують автоматичний вогонь і запобігання випадковому пострілу. Спусковий механізм дозволяє вести як і одиночний так і автоматичний вогонь. Перевідник вогню розташований у спусковій коробці, кінці його виходять назовні із правої й лівої сторін у вигляді кнопок. Для ведення автоматичного вогню варто змістити перекладач вправо (при цьому із правої сторони спускової коробки буде видна буква «D»). Ведення одиночного вогню забезпечується зсувом перевідника вліво ( з лівої сторони буде видна буква «Е»).