Організація партизанського війська
Організація партизанського війська прямо залежна від тактики партизанської боротьби., яка суттєво відрізняється від способів ведення війни регулярними військами. Організація кожного війська має дві основні мети – виживання підрозділу на полі бою й виконання поставленого завдання.
Перш за все партизани відрізняються видозміною структури військових з’єднань. В незалежності від боєздатності, поточної фронтової обстановки регулярні збройні сили дотримуються сталого поділу військових з’єднань, різних за чисельністю, та покликаних вирішувати окремі тактичні, оперативні та стратегічні завдання (взвод, рота, батальйон, полк, дивізія, корпус, тощо). Структуру військових підрозділів партизанського війська адаптовано до специфічної тактики та прямо залежна від фази партизанської війни та наявних ресурсів. Основними тактичними принципами партизанської боротьбі є прихованість, рухливість, раптовість. Прихованість - кожен партизанський підрозділ має залишатися непоміченим, щоб уникати зустрічного бою з переважаючими силами супротивника. Рухливість - партизанський загін має постійно пересуватися і довго не залишатися на одному й тому самому місці. В звязку з переважною чисельністю ворога та вдосконаленням методик контрпартизанської боротьби основою виживання партизан є постійний рух. Раптовість - партизанський загін має здійснювати бойові операції там, де ворог цього очікує найменше, де він слабший та менш підготовлений до спротиву.
Тому навіть за достатньої кількості добровольців партизани не формують крупних підрозділів, які по перше є уразливими у відкритому, не забезпечують прихованості, маневреності та які відносно легко знайти.
Армійська структура можлива лише у випадку: перетворення самої партизанської армії на регулярну армію, приєднання партизан до збройних сил власної країни, або під час третьої фази партизанської війни, коли окупаційні війська є настільки ослабленими що уже не спроможні вести активних бойових дій чи навіть внаслідок певних обставин перестає існувати як армія.
В усіх інших випадках партизани не формують крупних підрозділів армійського типу. Партизанська війна передбачає максимальну маневреність окремих підрозділів, які діють на всій окупованій території, і завдають окремих точних ударів по окремим підрозділам та об’єктам супротивника без втягування у відкрите боєзіткнення. Відповідно для таких дій крупні з’єднання просто недоцільні, тому основною бойовою одиниці є загін чисельністю рівний взводу чота (армійський взвод - 30 вояків) або рідше сотня (армійська рота - максимум 90 вояків) причому для виконання окремих завдань чоти й сотні можуть ділитися на менші підрозділи для виконання окремих бойових операцій. Саме така структура дозволяє забезпечити партизанам маневреність та прихованість на марші. У випадку проведення операції проти великих підрозділів ворожих військ чи крупних об’єктів партизани об’єднуються у більш крупні підрозділи, проте при перевазі сил супротивника моментально розпорошуючись на окремі підрозділи задля уникнення ураження ворожою артилерією та авіацією.
Іншою характерною особливістю партизанського війська є різний ступінь професіоналізму вояків а також широка участь народних мас у боротьбі. Тому у багатьох війнах партизанами застосовувалася „трирівневий” поділ партизанського руху. Суть в наступному: партизанські формування та інші учасники визвольного руху поділяються на три категорії в залежності від професійної підготовленості та поставлених завдань.До першої групи зараховується неозброєне цивільне населення, яке своїми діями підтримує партизан. На контрольованій супротивником території окремі особи та групи осіб забезпечують основну масу партизан укриття та припасами. Також на осіб, які пройшли спеціальну підготовку покладається ведення агентурної розвідки. На звільнених територіях та в межах партизанських країв з чоловіків здатних носити зброю формуються підрозділи самооборони для підтримки партизанської присутності на певній території.
Друга група є власне партизанські війська сформоване з вояків партизан, які володіють способами ведення партизанської війни, оснащені відповідним до завдань озброєнням і спорядженням. Це основа бойової міці партизанського руху. Ці підрозділи можуть діяти як в межах окремої території або здійснювати рейди на інші території.
Третя група являє собою еліту партизанської армії й комплектується за рахунок самих досвідчених партизан та вояків-спецпризначенців збройних сил, у розпорядження яких має надходити найкраще озброєння та спорядження. Вояки об’єднані у малочисельні ударно-диверсійні призначається для виконання особливо важливих та складних завдань, як-от здійснення дальніх рейдів задля розгортання партизанського руху на окупованій території, здійснення диверсійних актів та атак на особливо важливі об’єкти. Також такі групи за сприятливих обставин здійснюють рейди на територію держави-окупанта з метою здійснення різноманітних диверсійних актів на стратегічно важливих військових та господарських об’єктах. У випадку обставин, які дозволяють діяти партизанам як регулярній армії у загальновійськовому бою (підтримка регулярних збройних сил або повному розвалі збройних сил окупанта) партизани надають безпосередню підтримку в якості розвідувально-диверсійних підрозділів.