Бронежилети та розвантажувальні системи

З появою та розвитком ручної вогнепальної зброї захисні обладунки втрачають свою роль. Простежується тенденція до їх полегшення, спрощення. Лицарські обладунки, поступаються місцем легким панцирам, наколінникам та наручам, обладункам які захищали лише груди і спину і частини кінцівок. З часом наколінники та наручі зникають, а нагрудники починають виготовлятися з міцної шкіри й тканин. Такі види обладунків не могли захистити від кулі з близької відстані. Але продовжували залишатися у використанні у зв’язку з широким використанням холодної зброї. В деяких родах військ обладунки залишалися до середини 19 століття. Найдовше обладунки у вигляді кіраси протрималися на озброєнні кірасирів – важкої кавалерії.

Але з новим якісним зростом ефективності вогнепальної зброї і з применшенням ролі холодної зброї на полі бою їх було знято з використання. До першої світової піхотинці не використовували жоден елемент захисту попри появу унітарних набоїв і відповідного підвищення дальності стрільби.

З середини 19 століття до 1 світової війни вояки не використовували будь яких засобів захисту. Новий вибух ефективності зброї в зв’язку з появою кулеметів викликали нагальну необхідність хоч якимось чином захистити піхотинця від згубного вогню. Спочатку вирішили повернутися до перевіреної часом кіраси. Німці для штурмових частин сконструювали кірасоподібний сталевий нагрудник який захищав груди живіт та шию піхотинця. Нагрудник захищав від шальних куль та осколків. Однак мав суттєві недоліки: був занадто важким, сковував рухи піхотинця. і не захищав від гвинтівкових куль. Перша половина 20 століття пройшла у інтенсивних пошуках способу виходу з цієї ситуації.

Тут конструктори зіткнулися з суттєвими труднощами. Перш за все вони стосувалися малогабаритних показників. Для ефективного захисту бронежилети використовували елементи з високоміцної сталі. Але вони були дуже важкими. Просте нарощення бронеелементів підвищував вагу всієї системи. Тому лише деякі роди військ використовували такі бронежилети (наприклад американські льотчики бомбардувальники). А занадто тонкі пластини не забезпечували надійного захисту.

Новий інтерес до бронежилетів виник в середині 20 століття в зв’язку з новими винаходами високоякісних та легких сортів сталі, застосуванням нових видів металів та неметалічних матеріалів, якісно підвищуючи захист людини. Справжньою революцією стало винахід кевлару. Також суттєвий внеском стало вдосконалення бронеелементів з застосуванням алюмінію. Використовується комбінація металевих, керамічних та тканинних елементів.

Але нажаль наука на даний момент не спромоглася винайти броню, яка б надійно захищала від всіх типів куль. Відповідно до різних фізичних властивостей броні бронежилети можуть витримувати влучання одних і не витримують зовсім інших куль в силу їх різноманітних характеристик (початкової швидкості, зупиняючу та за броньову дію, тощо).

Згідно таких обставин бронежилети та інші засоби індивідуального бронезахисту стандартизовані й поділяються на класи в залежності від рівня захисту від певних видів куль. Єдиної на весь світ стандарт бронежилетів не існує в зв’язку з застосуванням різних за характеристиками набоїв у різних точках земної кулі. Відповідно розробники засобів індивідуального бронезахисту адаптують їх під найбільш поширені у регіоні боєприпаси. У країнах СНД застосовується російський стандарт відповідно до якого бронежилети виготовляються для захисту від куль пістолета ТТ (7,62х25), ПМ (9х18) та автоматів Калашникова (7,62х39 та 5,45х39).

Класи захисту

1.1 клас захисту – забезпечує захист від 7,62-мм. куль револьвера Наган, 9 мм. куль пістолета Макарова, малокаліберних куль бічного вогню; захист від малоубійних осколків на дистанції від 5 метрів;

2.2 клас захисту – забезпечує захист від куль пістолетів ПСМ, ТТ, куль марки “парабеллум” на дистанції від 5 метрів;

3.Клас 2А - забезпечують частковий захист від набоїв бойових гладкоствольних рушниць;

4.3 клас захисту – від куль автомата Калашникова зі звичайними кулями на дистанції від 10 метрів;

5.4 клас захисту - від куль автомата Калашникова 7Н10 на дистанції від 10 метрів;