Військова фізична підготовка на Запорізькій Січі

З усіх наведених свідчень видно, що найдорожчий одяг запорізьких козаків виготовлявся з шовку, польського й англійського сукна, кармазину й оксамиту. Вбрання з шовкової штофної тканини, схожої на тканину шалей, нази¬валося у запорожців шалевим; вбрання з польського й англійського сукна зва¬лося саєтами, від польського слова «заіеіа» з тим же значенням; вбрання з чер¬воного східного сукна звалося кармазинним від татарського слова «кирими-зи» - червоний; нарешті, вбрання з оксамиту називалося оксамитним; окса¬мит - це дорога тканина, зроблена з шести ниток. Оксамит - золота чи срібна тканина, щільна, ворсиста, схожа на бархат, з травами, розводами й кольоровими візерунками, мов парча, шита золотими й срібними петлями; оксамит здобували переважно у Візантії й використовували давні руси на церковні убори, одяг для князів та багатих бо¬яр, а у запорожців переважно на нижній одяг, черкеску.

Нема сумніву, що крій запорізького одягу, особливо високих шапок, широких шароварів, довгих жупанів і широких поясів, східного походження і запозиче¬ний ними від татар і турків. Це запозичення здійснювалося або захопленням під час наїздів, або купівлею, або шляхом дарування з боку вищих татарських і турецьких властей запорізьким козакам.

Зі зброї у вжитку запорізьких козаків були гармати, рушниці, пістолети, спи¬си, шаблі, келепи, стріли, сагайдаки, якірці, кинджали, ножі, панцери. Історик Зеделлер стверджує, що рушницями, як і шаблями, запорізьких козаків пер¬шим озброїв 1511 р. Яків Собеський на початку XVII ст. каже, що багато хто з козаків не користувався шаблями, але рушниці були у всіх. У тому ж столітті про зброю козаків пише Бо план: за його словами, у запорожців були у вжитку фальконети, ядра, по¬рох, пищалі й шаблі; вирушаючи в похід, кожен козак брав одну шаблю, дві пи¬щалі, шість фунтів пороху, причому важкі боєприпаси складав у човен, а легкі залишав при собі. Пищалі, як зауважив Боплан, були «звичайною» зброєю ко¬заків, з якої вони дуже влучно стріляли. 1648 р. запорізькі козаки вітали Бог¬дана Хмельницького пострілами з мушкетів. У тому ж XVII ст. у актах, які дійшли до нас, є вказівка, що запорізькі козаки застосовували гармати й пи¬щалі для охорони фортець. В тому ж XVII ст. про зброю запорізьких козаків згадує літопис Самовидця: за його словами, у запорожців були у вжитку самопали, шаблі, спи¬си, стріли й обухи, тобто келепи чи бойові молотки. В середині XVIII ст. пре зброю запорізьких козаків пише Митецький, вказуючи, що у запорізькому вій¬ську, як у старого, так і у малого була вогниста зброя, рушниці або флінти пістолети, холодна зброя - списи й шаблі, а порох і свинець купували в Поль¬щі й Україні - свій хоч і робили, але він не відзначався доброю якістю 45 Більшість цієї зброї козаки здобували у поляків, росіян і особливо у татар і тур¬ків 46. Головна маса пороху спочатку йшла від польського уряду, а згодом, післ> переходу запорізьких козаків у підданство російського царя, від російського з Москви у Січ щороку надсилалося жалування запорізьким козакам, а разом з ним російський уряд надсилав їм певну кількість пудів пороху.Перевалена частина запорізьких гармат, що дійшли до нас, польського, ту¬рецького й російського виробництва, деякі генуезького: «Гармат запорожці в себе не мають, а використовують несподівано захоплені на турецьких ко¬раблях і галерах». В самій Польщі гармати (мідні) почали відли¬вати не раніше XV ст.; через те в першій половині XVI ст. вони були до¬сить рідкісними як у самій Речі Посполитій, так і в запорізьких краях. На ра¬хунку була кожна гармата в кожній із польських фортець і в кожній із запорізь¬ких. В актах 1672 р. вказуються гармати мідні, ломові, польові, затинні мідні пищалі, затинні залізні пищалі, залізні городові; в цей час у Чортомлицькій Січі всіх гармат налічувалося 17, а до них по 100 залізних і свинцевих ядер для мід¬ної й ломової, по 200 для інших, вагою по гривенці й півгривенці ядро, та кілька десятків пудів ґнота 60. Від російського царя запорожці вперше отримали «пуш¬ки ломовня, гранати, ракетьі, сипоши й трубн», здається, аж 1673 р. Гармати, що дійшли до нас, чотирьох видів: мортири, мідні гармати, залізні ковані й ча¬вунні; зразки всіх цих видів є у громадських та приватних музеях козацьких старожитностей . Мідна мортира має вигляд мідної ступки завдовжки 10, завширшки 90 із отвором 40 мм; мідна гармата має ствол завдовжки 5, завтовш¬ки 4 й отвір 1 четверть, шпиль на півтори четверті з глухої сторони; залізна гар¬мата має залізну ковану трубу, скріплену вісьмома залізними кільцями й від¬криту з обох кінців. До одного з них (звідки заряджають) прироблено заліз¬ні дужки, в котрі вкладали залізний зарядний ящик; довжина трубки 640 мм, са¬мого ящика 240, отже, всієї гармати 880 мм, ширина ящика з верхнього кін¬ця 175, з нижнього 110 мм, внутрішній діаметр труби 60 мм, товщина стінок тру¬би по 20 мм. Чавунна гармата складається з чавунного ствола з хвостом та під¬ставкою для прицілу; довжина ствола 640 , хвоста 120 мм, отже, всієї гар¬мати 760 мм, діаметр при хвості 160, при дулі - 125 мм, діаметр отвору - 55 мм.

Рушниці (правильніше ручниці, від слова «рука»), або ж самопали, у запо¬різьких козаків були найрізноманітніші: більшість була з довгими стволами, оправлена сріблом з насічками й черню на ложах, стріляла завдяки покладено¬му на полицю порохові й припасованому до полиці й курка кременю. Так само виглядали й менші за розмірами, з «просторнмми» стволами пістолети, звані запорізькими козаками пістолями; кожен козак мав при собі чотири пістолети й носив два з них за поясом, а два у шкіряних кобурах (від татарського «ку-бур» - шкіряний чохол), причеплених ззовні до шароварів. Рушницями, пі¬столетами й шаблями запорожці особливо любили шикувати і звертали на них велику увагу, оздоблюючи дорогою оправою та прикрасами й завжди намагалися утримувати їх у великій чистоті (через що й побутував вислів «ясна зброя»): «зброя у них вся була прикрашена золотом та сріблом, на зброю вони витрачали все своє багатство: то й не козак, коли в нього погана зброя»55; тільки перед походами запорожці змочували рушниці й пістолети розсолом, щоб вони приіржавіли й не «грало враже око на ясній зброї».