Основні принципи і способи захисту населення при аваріях, катастрофах й стихійних лихах, їхня стисла характеристика
Усіх потерпілих евакуюють на незаражену територію, де їм надаватиметься перша лікарська допомога. Для перенесення до пунктів вантаження з рятувальних формувань виділяється необхідна кількість людей. Перед вантаженням на транспорт перевіряють правильність надання першої медичної допомоги, вводять знеболювальні засоби.
До виконання рятувальних та інших невідкладних робіт залучаються військові частини, невоєнізовані формування ЦО загального призначення.
Евакуація населення
Евакозаходами називаються розосередження та евакуація населення з категорійних міст у заміську зону. Вони організовуються і проводяться відповідно до плану ЦО району (об'єкта) та розпоряджень старшого начальника ЦО.
Розосередження — це організоване вивезення (виведення) з міст і розміщення у заміській зоні робітників та службовців підприємств, що продовжують працювати у воєнний час або в умовах надзвичайних ситуацій. Евакуація - вивезення (виведення) з міст у заміську зону решти населення, яке знаходиться у зонах можливих сильних руйнувань і катастрофічного затоплення.
Що стосується навчальних закладів, то тут можливі три варіанти: перший - вони припиняють свою діяльність, другий - евакуюються (діяльність переноситься у заміську зону), третій - продовжують роботу на своїх місцях, але за скороченими програмами.
Заміська зона - це територія, розташована поза містом, за межами зон можливих руйнувань. Кожному
підприємству, навчальному закладу визначається район або місце розташування.
У мирні дні також доводиться евакуювати населення із зон затоплення, з районів сходження снігових лавин і селевих потоків. Після аварії на ЧАЕС у 1986 р. було здійснено евакуацію мешканців міст Чорнобиля і Прип'яті та 800 населених пунктів 30-кілометрової зони.
Відповідальність за евакуацію робітників і службовців та їхніх сімей у призначені райони покладається на начальників ЦО та штабів ЦО підприємств, установ, навчальних закладів. Розосередження робітників і службовців підприємств, що продовжують функціонувати, здійснюється за виробничим принципом, а населення, не зайнятого у виробництві,- за територіальним принципом (за місцем проживання).
Щоб евакуація пройшла організовано, її завчасно планують місцеві адміністративні органи і створені при них евакуаційні комісії; заздалегідь визначаються склад, місця розташування і порядок роботи збірних евакуаційних пунктів (ЗЕП),а в сільській місцевості, куди вивозиться населення, створюються евакоприйомні комісії і прийомні евакуаційні пункти (ПЕП).
ЗЕП призначені для збору, реєстрації та організованої відправки населення. Коли людей вивозять залізничним і водним транспортом, ЗЕП розміщують поблизу станцій, портів і на підприємствах, що мають залізничні під'їзні шляхи, морські, річкові причали.
На кожному підприємстві, в установі, навчальному закладі, домоуправлінні мають бути евакуаційні списки, які разом з паспортами є основними документами для обліку, розміщення і забезпечення усім необхідним у районах розселення.
Евакуація може здійснюватися усіма видами транспорту і пішки. Для швидкої евакуації застосовується комбінований спосіб її проведення, тобто піший порядок поєднується з максимальним використанням усіх видів транспорту.
Коли надійшло розпорядження про початок розосередження та евакуацію, начальник ЦО повідомляє про це керівників виробничих підрозділів, останні оповіщають робітників і службовців, а ті - членів своїх сімей. Непрацюючі оповіщаються за місцем проживання.
Почувши інформацію про евакуацію, громадяни повинні готуватися до виїзду в заміську зону. Із собою взяти найнеобхідніше: засоби індивідуального захисту, аптечку індивідуальну (АІ) та індивідуальний протихімічний пакет (ШП), паспорт, військовий квиток, свідоцтва про шлюб, народження, освіту, спеціальність, трудову книжку або пенсійне посвідчення, продукти харчування на 2-3 доби, одяг, взуття, предмети туалету. Усе зібране скласти у валізу (сумку, рюкзак) і прикріпити ярлик (бирку), на якому зазначити прізвище, ім'я, по батькові, кінцевий пункт евакуації. Дітям дошкільного віку потрібно пришити ярлички до одягу (під комір, на зворотний бік верхнього одягу).