Прадавнина і сучасність воєнної справи

Як на Вашу думку, з якого часу можна говорити про воєнну історію як науку?Перш за все, слід сказати, що сам термін воєнна історія з’явився нещодавно. У всякому випадку, журнал, який видає Український інститут воєнної історії з 2002 року є першим виданням в Україні, що має таку назву. Вважаєтья, що воєнна історія є лише частиною воєнної науки. А сама воєнна наука з’являється лише в часи існування античної Греції. Саме так характеризує воєнну науку «Радянська воєнна енциклопедія». «…Перські війни являються вихідною точкою для історії воєнного мистецтва» писав німецький воєнний теоретик Г.Дельбрюк. Саме тоді на терені Європи з’являються перші письмові джерела де досить детально описуються битви, що дає змогу зробити певні висновки про характер озброєння воюючих сторін, тактичні прийоми, навіть стратегію. З цього часу відома значна кількість археологічних знахідок, пам’яток образотворчого мистецтва, що відтворюють батальні сцени. «Батька історії» Геродота, що жив у середині V ст. до н. е. з повним правом можна вважати першим воєнним істориком, а воєнна історія поповнює досить значний список наук, «батьком» яких він був. Свій монументальний твір віх визначає як «… дослідження Геродота, проведене для того, щоб зроблене людьми з часом не забулося і щоб великі та дивовижні діянія як греків, так і варварів не залишилися невідомими і, зокрема, щоб з’ясувати, чому вони воювали між собою». Але він повідомляє не лише, чому воювали, а і як, чим і де. Особливе значення для вивчення воєнної історії України мають розділи його праці, де висвітлюються історія скіфів, що жили тут VII-IV ст. ст. до н. е. Зокрема події скіфо-перської війни, що проходила між об’єднаними військами скіфів та їх сусідів і величезною армією досі непереможного царя Персії Дарія, що нараховувала сотні тисяч вояків. Під владою перських царів знаходилося (за оцінкаим сучасних дослідників) близько 50 млн. чоловік. Завдяки Геродоту основні події цієї першої «Вітчизняної війни», що вели народи стародавньої України в головних рисах відомі. Війна закінчилася перемогою скіфів. Геродот дав також опис перебігу подій початку греко-перських війн, які можна назвати «першою світовою війною» на теренах Євразії. Слідом за Геродотом, грецький історик Фукідід, теоретик та практик військової справи Ксенофонт та інші античні автори закладали підвалини воєнної історії. У грецьких істориків, що писали про сучасні їм війни, були попередники. Тексти Єгипта дають уяву про воєнні події на Давньому Сході, склад, озброєння, тактику, стратегію армій давнини, дають можливість провести реконструкцію ходу визначних битв при Мегіддо (1503/1504 рр. до н. е.), Кадеші (1312 р. до н. е.). Важливим джерелом про події Троянської війни XII ст. до н.е. є «Іліада» Гомера. Раніше грецьких, на території Китая та Індії створюються шедеври військової думки Давнього Світу «Сунь-цзи» та «У-цзи» та інші, що не втратили цінності і зараз.

Коли починають досліджувати історію військового мистецтва у Східній Європі?

Вийшло так, що перші узагальнюючі дослідження почали писати професійні військові Російської армії. У 1910 р. підполковник Пасипкін написав роботу про розвиток воєнної справи давнього Єгипту. Питаннями історії військового мистецтва займалися не лише офіцери та генерали генерального штабу, яким це треба було б робити за службовим обов’язком але і офіцери лінійних військ. Значний внесок в дослідження воєнної історії України також був за військовими. Пригадати хоча б «Історію русів», автором якої був хтось із козацької старшини, «Історію України-Русі» Миколи Миколайовича Аркаса.

Як займались і займаються питаннями воєнної історії в арміях Європи та Америки?

Цьому колу питань завжди приділялася велика увага. При генеральних штабах існували і існують великі відділи, перед якими поставлені конкретні питання, пов’язані з воєнною історією. В такій немілітаризованій державі, як Греція комітет військової історії у своєму штаті налічує понад 400 (!) штатних одиниць. Значні штати мають департаменти військової історії Великої Британії. Сумний досвід англо-афганських війн другої половини XIX ст. показав, що нехтування знаннями воєнної історії може дорого коштувати. Аналогічна ситуація спіткала і радянських військових в тому ж Афганістані. Величезну увагу приділяють воєнній історії в Ізраілі. Там цими питаннями займаються на рівні начальника Генерального штабу. Значну увагу минулому приділяв Моше Даян, який при плануванні ударів враховував матеріали історії. Бувший начальник Генерального штабу Ізраіля генерал-майор Ігал Ядін написав фундаментальну працю «Військове мистецтво Біблейських земель».

Як ви оцінюєте сьогоднішній стан вивчення проблем давньої воєнної історії в Україні ?Одна з найважливіших проблем — вивчення історії зброї. Комплекс питань пов’язаних зі зброєю, однією з найбільш ефективних та показових категорій матеріальної культури, завжди був в центрі уваги фахівців-археологів. На теми пов’язані зі зброєю, її походженням, типологією в Україні археологами вже захищено п’ять кандидатських та три докторських дисертації, видано кілька монографій.Якщо з вивченням давньої зброї у археологів немає проблем - їх професійна підготовка і досвід дозволяє це робити, то набагато складніше писати про коло питань, пов’язаних з тактикою та стратегією. З власного досвіду знаю як це важко для старшого лейтенанту запасу з рівнем підготовки військової кафедри цивільного вузу. Лише в останні роки військовою справою минулих часів почали займатись військові історики. Започатковано Український інститут воєнної історії, видається часопис «Воєнна історія», сьогоднішнє число якого присвячено проблемам давнини. На нещодавно створеній спеціалізованій вченній раді Національної академії оборони України захищено дві кандидатські дисертації. Зараз над темами воєнної історії давнини та середньовіччя працює кілька пошукачів та адьюнктів. Виник своєрідний розподіл праці: археологи переважно займаються історією давньї зброї, військові історики — загальними питаннями. Прикре враження створює положення військових істориків Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних Сил України, що працювали у невідремонтованому приміщенні, яке нагадує напівзруйновану казарму повоєнних часів. Центром закінчується підготовка нарисів історії воєнної справи давнього населення України. Але через відсутність коштів виникають проблеми з їх виданням.