Бориспіль
Наприкінці XVII ст. Бориспіль став досить великим містечком з двома брамами - Переяславською та Київською, кількома вулицями. Тут жили переважно міщани, які займались ремеслами та промислами. У XVIII столітті Бориспіль перетворився на значний економічний центр. Цьому сприяло те, ще тут проходив шлях Київ-Полтава.
Універсалом від 14 січня 1752 року гетьман Кирило Розумовський передав Бориспіль з навколишніми землями у вічне володіння своїй сестрі та її чоловіку, бунчуковому товаришу Ю.Дарагану.
В 60-х роках XVIII ст. в містечку існували ремісничі цехи: шевський, кравецький, ковальський, різницький, кушнірський та інші. Ремеслами займалась третина населения Борисполя. Майже половина населення Борисполя займалася хліборобством.
На особливу увагу заслуговує ім'я поета і проповідника II пол. XVIII ст. І.Г.Некрашевича з села Вишеньки (нині Бориспільського р-ну). Він закінчив Києво-Могилянську Академію, був священником у рідному селі. Поетична спадщина невелика - нині відомо всього дев'ять його творів. На тлі поезії того часу твори I. Некрашевича виділяються чистотою народної мови, гумором, легкістю стилю, простотою змісту.
У першій половині XIX ст. в Україні діяло Малоросійське товариство - таємна організація, в яку входив уродженець Борисполя В.Л.Лукашевич (1783-1866). Він входив також до масонської ложі "3'єднаних слов'ян". Одне з засідань ложі на поч. 1824 року проходило в Борисполі у його маєтку. У 1826 році В.Л. Лукашевича заарештували і ув'язнили до Петропавлівської фортеці, а потім відправили до Борисполя під нагляд малоросійського генерал-губернатора.
У 1802 році Бориспіль став волосним центром Переяславського повіту Полтавської губернії. У місті діяли три парафіяльні школи, а в 1642 році відкрито початкове народне училище для державних селян.
Бориспіль кінця XIX ст. - велике торгове містечко (5 тис. жителів), яке мало обладнані ряди лавок, щотижневі багатолюдні базари і три ярмарки: Сиропусну, Петропавлівську, Євстафієвську. Особливо великий торг вівся селянським взуттям, виробництвом якого займалися жителі Борисполя.
Удругій половині XIX ст. багато сил і енергії поширенню культури і освіти серед народних мас віддав уродженець Борисполя П.П.Чубинський(1639-1884). Він займався вивченням етнографії, проводив статистичні дослідження Південно-Західного краю. Його наукові праці були відзначені золотою медаллю Російського географічного товариства і премією Академії наук, а в 1875 році - золотою медаллю на Міжнародному конгресі в Парижі. П.П. Чубинський - автор слів гімну нашої держави "Ще не вмерла Україна" (1862).
Пов'язав свою долю з Борисполем і видатний український композитор М.В.Лисенко. Зимові канікули 1861 року він провів у товариша по університету П.П. Чубинського. В Борисполі композитор відкрив для себе справжню скарбницю фольклору, записавши тут чи не найбільшу кількість фольклорних творів. Прекрасна соковита мова, незвичайна для України тих часів, освідченість бориспільців надовго привернула до себе серце композитора. В Борисполі він познайомився з Антоном Калитою, який став вірним помічником М.В. Лисенка. А.Калита був надзвичайно музично обдарованою людиною, знав чимало пісень, сам зафіксовував тексти пісень, передаючи їх композиторові.
А.Калита проводив велику культурно-освітню роботу. Він організував на поч. XX ст. освітній гурток. Українська письменниця О.Пчілка писала у своїх спогадах: "В Борисполі утворився "вивчений хор" із хлопців і дівчат, керівничим його був одного часу Калита. Пізніше той хор приїздив до Києва і давав концерти з своїх бориспільських пісень перед київським громадянством.
У Воронькові пройшли дитячі та юнацькі роки класика єврейської літератури Шолом-Алейхема (справжнє прізвище Робінович Шолом Наумович, 1859-1916 рр.). Рідне село письменник згадує з особливою теплотою в автобіографічній повісті "3 ярмарку".
На поч. XX ст. Бориспіль - містечко Полтавської губернії Переяславського повіту, в якому було понад 10 тис. жителів, 5 православних храмів, 2 синагоги, школа, богодільня, великий базар (64 лавки), 4 ярмарки, 50 крамниць. 3а даними на 1910 рік, бориспільці займались: теслярством, кравецтвом, шевством, ковальством, бондарством, і ін. ремеслами. 3 промислових підприємств було понад 40 вітряків, 18 кузень, слюсарень, маслобойня, невелика цегельня, паровий млин. Тут діяла волосна лікарня на 12 ліжок, функціонували також аптека і аптекарський магазин.У березні 1917 року до влади в Україні прийшла Центральна Рада. На її чолі стояли М.Грушевський, В. Вінниченко, С. Петлюра. Головна мета Центральної Ради полягала у створенні незалежної Української держави. У січні 1918 року було проголошено УНР, у тому ж 1918 році Україна була втягнута в громадянську війну. В квітні 1920 року на територію України вступили частини польської армії, а з ними війська Української Народної Республіки. Відступаючі загони Червоної Армії реквізували у селян фураж, коней, продовольство. Це викликало невдоволення населення. Більшість селянства рішуче взялася за зброю. Повстали і селяни Борисполя. Вони відмовилися давати "оброк" кіньми, возами, продовольством. Був скликаний мітинг. Червоноармійці направили своїх делегатів, але бориспільці заявили, що не впустять війська у місто. Більшовики напали на Бориспіль у неділю, на свято Георгія. Почали обстрілювати місто з усіх боків гарматними залпами. Місто горіло. Червоноармійці швидко захопили Бориспіль. Люди тікали, ховаючись у болотах, лозах, очеретах. Були и такі, що чекали на черівоноармійців, виходили зустрічати їх з хлібом сіллю, але вбивали і їх. Поранених добивали багнетами прямо на вулицях, у лікарні. Потім стали вишукувати чоловіків та, зібравши більше 200 чоловік, погнали до Броварського шляху і там розстріляли. Вбивали у дворах, заганяли людей в клуні, а потім підпалювали їх. Більше двох тижнів більшовики тероризували і грабували населения Борисполя.