Український народ, походження, формування етнічних груп
Етнографія - це наука, що вивчає культуру і побут народів, їхнє походження, розселення та культурно-історичні відносини народів. Основним методом етнографії є безпосереднє спостереження матеріального і духовного життя народу, його побут, тощо. Розвиток етнографічної думки на Україні був пов’язаний з іменами Макси¬мовича, Івана Франка, Подолинського, Гнатюка та інших. Цінні матеріали зібрали вчені Чубинський, Сумцов, Вовк, Шухевич, Ефименко.
У своїй багатогранній діяльності Володимир Шухевич найбільше уваги приділяв дослідженням етнографічних груп.
Етнографічна група - локальна народності або нації, яка збе¬рігає деякі місцеві особливості в культурі, побуті, звичаях, мові тощо (напр. бойки, лемки, гуцули, поліщуки - в українців).
Подорожуючи Карпатами, Володимир Шухевич від 1873 року став вивчати Гуцульщину. Гуцульщина - історико-етнографічна область на Україні, що обіймає гірські райони Івано-Франківської і Чернівецької областей і Рахівського району Закарпатської області. Полюбив цей мальовничий край, його жителів і так захопився тутешнім побутом, оригінальним мистецтвом і фольк¬лором, що покинув ботанічні дослідження і з головою поринув у вивчення його духовної і матеріальної культури. Щоліта виїз¬див у Гуцульські села а найбільше - до Космача і Яворова У перші роки захоплювався фольклором. " Перекази про О. Довбуша та опришків ", які він записав у гірських селах коломийського округу, опубліковано у 5 - їй частиш монографії "Гуцульщина". Чи не найбільше матеріалів про народні промисли, відомих різьбярів Шкрібляків, весільні та інші звичаї зібрав 1887, 1889 рр. та наступних років . Збирав також гуцульські вироби для різних виставок і музеїв.
Володимир Щухевич стояв біля колиски багатьох музеїв Галичини й плідно співпрацював з ними .
На виставці домашнього промислу в Коломиї (21-30 вересня 1912 р. ) був окремий відділ із колекції В. Шухевича, де крім уже згаданих експонатів, були писанки, кераміка та його праці про Гуцульщину .
Згодам В. Шухевич надрукував статтей про гу¬цульські танці, народні музичні інструменту писанки. Але найкращим вислідом його багаторічної етнографічної праці є п’ятитомна монографія "Гуцульщина". У ній автор майже виключ¬но на основі власних багаторічних спостережень детально опи¬сав матеріальну і духову культуру галицьких гуцулів.
У листі до І. Франка В. Шухевич зазначив, що подає тільки факти з життя гуцулів, а не свої особисті погляди на те чи ін¬ше описуване явище.
Перший розділ - це фізико-географічна і геологічна характеристика галицької частини Гуцульщини: ріки, озера, клімат, рослинний і тваринний світ, корисні копалини.
У розділі “Огляд етнологічний" автор дає загальну характеристику гуцулів, звертаючи увагу на їхні архаїчні риси в культурі й побуті, наводить різні припущення щодо походження назви "гуцул” без свого ставлення до них. Від себе тільки подав по¬яснення гуцула - провідника туристів - про те: що колись гуцулами називали коней, а відтак стали називати людей. Правда, В. Шухевич допустився неправильного твердження, що "гуцул” - поняття недавнього походження, бо, як відомо, це слово зу¬стрічається ще в документах XVI століття,
Гуцули - етнографічна група українців; живуть у гірських районах Івано-Франківської і Чернівецької областей та в Рахівському районі Закарпатської області. Гуцули мають специфічні риси, характерні для побуту, мови і культури.
В. Шухевич з’ясовує причини злиденного життя гуцулів. Однією з головних причин розорення та зубожіння людей було лихварство здебільшого лихварям на Гуцульщині були торгівці.
Подаючи опис доріг, транспорту, етнограф відзначив, що основним засобом транспорту на Гуцульщині є кінь, який відіграє головну роль в господарстві.
У п’ятому розділі автор подає характеристику гуцульського осідку, що складається з хати, господарських споруд, городу, обведеного плотом, усього нерухомого майна одного господаря. В. Шухевич описує подвір’я та інтер’єр хати багача і бідняка, різні побутові речі.