Костюм та його значення в розкритті образів хореографічного твору

Російський письменник Л. Толстой сказав :”Кожний повноправний член суспільства повинен знати три істини: свою мову, віру і культуру.” Творцем української культури є наш народ, який залишив в спадок багатий фольклор : пісні, думи, танці, обряди , в яких віддзеркалювалось життя народу.

Культура народу—це його пам`ять. Ми, повинні відновлювати духовні, моральні цінності наших традицій, які втрачаються. Найстрашніше для нації—це духовна криза народу, який не знає своєї історії, культури, мови. Незважаючи на всі лихоліття, що зазнав український народ протягом багатьох віків, він зберіг і доніс до нас скарби народної творчості, духовну і матеріальну культуру, яку творили наші предки.

Цінність і багатство культури народу, що заселяв територію теперішньої України ще в VII-Х ст. до н.е. відображено в спогадах і записах арабських мандрівників.

Усним літописом сивої давнини нашого народу, що передавався з покоління в покоління, є кобзарські пісні, думи та легенди.

Німецький поет Фрідріх Боденштедт в 1845 р. В книжці „Die poetische Ukrain” писав: „ Народ, котрий зложив такі чудові та чарівні пісні, зберіг їх на протязі свого суворого і тяжкого історичного життя і почасти досі в них кохається, - такий народ має велику духовну силу і моральну вагу.”

В 1816 році в Англії вийшов збірник українських народних пісень, в якому автор передмови писав, що „Україна є колискою народних мелодій.” А А.Міцкевич , читаючи лекції паризьким студентам Україну назвав „столицею ліричної пісні, яка звідси розходиться по цілому світу”.

Самобутня культура України, в якій втілено багатогранне життя народу, знайшла своє відображення в народній хореографії. Якщо композитор відтворює свою країну в звуках музики, художник змальовує у своїх полотнах, то балетмейстер розкриває душу свого народу в танці, який тісно пов”язаний з музикою, одягом, що взаємозбагачують одне одного.

Одяг, як і музика, допомагає розкрити танцювальний рух, характер і образ танцю, настрій, надає емоційності. Одяг -- явище матеріальної культури, яке формувалося в залежності від географічного положення, природних умов, умов життя та естетичних смаків. В ньому багато елементів вишивки, яка є оберегом, ткацтва, прикрас, різновидності покрою, пропорцій. Кожна деталь костюма повинна бути підпорядкована кольору, орнаменту і традиційним манерам одягатися відповідно до етнічних вимог. Одяг повинен становити одну прекрасну композиційну цілісність.

Переглянувши виступи народних колективів і державних ансамблів, які брали участь у конкурсі, присвяченому 100-річчю П.Вірського, тішить той факт, що ряд колективів продемонстрували високу майстерність, професійність. Ці ансамблі вдало поєднували танець, музику, одяг, пошитий за зразками давнього вбрання свого регіону. Але прикро за тих хореографів, які не вивчають історію національного одягу України і навіть того регіону, який представляють. І як результат - велика еклектика в сценічних костюмах цих колективів.

Якщо це фольклорний автентичний танець, то костюм повинен відповідати не тільки етнічній групі, але й епосі, в якій він зародився. Якщо танець є інтерпретацією самого балетмейстера, тоді стилізація сценічного одягу повинна відповідати вимогам національної приналежності.

Для прикладу візьму українську блузку в червоні квіти (рожі), яку шиє Київська фабрика художніх виробів. Вона закріпилась в багатьох колективах України. Така блузка характерна для Східної України. Але її часто використовують і в колективах Західної України при виконанні гуцульських пісень і танців.

Хорові ансамблі часто використовують поясний одяг – довгу червону або синю горботку чи плахту із великими нашитими ромбами, однотипні горсетки і головні убори одного покрою. Прикрим є і такий факт: блузка – з одного регіону, сорочка – з другого, а плахта, горботка чи запаска – з третього. Деякі колективи шиють одяг, що по своїй суті далеко відходить від етнографічної дійсності. Недопустимо, але, на жаль, простежується така невідповідність навіть в деяких державних ансамблях. Така надумана, примітивна стилізація свідчить про несмак, недбале ставлення балетмейстерів до багатовікових високохудожніх надбань нашого народу. Більше того, така еклектика збіднює яскраво-колоритне вбрання, викривлює традиції національного одягу.