Яворський Стефан

Логіка давала Яворському можливість будувати правильні визначення, без яких не могла йти мова про точність і однозначність вживаних філософських термінів. «Метою нашої пізнавальної потенції є пізнання та встановлення істини, — писав Яворський. — Але оскільки людський розум сам по собі є слабкий та ненадійний і може, звичайно, хитатися між істинним і хибним, то потребує якоїсь наукової навички, яка у змозі керувати діями нашого розуму».

Стефан Яворський та інші викладачі колегіуму виступали проти неправильного розуміння значення логіки представниками православної ортодоксії, які вважали цю науку не тільки непотрібною, а й шкідливою. Ця традиція заперечення логіки йшла ще від Івана Вишенського, який піддавав анафемі учителів філософії у братських школах. Стефан Яворський наважується заперечити думки цього та інших отців церкви, вважаючи, що наука немислима без логіки, яка дає можливість досягти точності і однозначності наукових термінів, переконливо обгрунтувати ті чи інші положення. «Нам закидають, — писав він,— що отці церкви засуджували логіку, отже морально вона не є потрібною. Я відповідаю: вони засуджували не логіку, а зловживання логікою, яке було тоді, коли віра атакувалася логікою, наприклад Августином і маніхейцями; так що латиняни у своїх літаніях повинні були співати: «Звільни нас Боже від логіки Августина».

Стефан Яворський блискуче читав курс натурфілософії, грунтуючи свої висновки на працях Арістотеля, Птоломея, Коперника. Хоч його теорія будувалася головним чином на спостереженні, а не на експерименті, як пізніше у Феофана Прокоповича, проте Яворський намагався пояснити явища природи, виходячи з неї самої і вірячи в силу людського розуму, в можливості його не тільки пізнавати «дивні явища», а й створювати їх для власного добра. Тобто Яворський закликав до дальшого дослідження природи і використання досягнень науки в житті.

Найбільш цікавим у київському колегіумі був курс Яворського з психології, в якому вчений спирався на вчення Арістотеля «Про душу» та інші його твори. Душу Яворський розглядав як форму органічного тіла, яка має життя в потенції. Він вирізняв три її види: вегетативна душа — для рослин; відчуттєва — для тварин; розумна — для людини.

С.Яворський дає поняття анатомо-фізіологічної властивості людини, стверджуючи, що всі її життєві функції зумовлені «життєвими духами», які виробляються з серця і крові. Життя людини вчений ділить на три періоди: дитинство, юність, старість, а також на семирічні цикли, під час яких є критичні й небезпечні моменти для життя людини. Яворський вважав, що життя людське надто коротке, але його можна продовжити, вгамовуючи свої пристрасті, зберігаючи помірність у харчуванні, не займаючись надмірною працею, а вести життя здорове, на гарній місцевості. Тобто Яворський пропагував засади геронтології в тих межах, які тоді були можливі. Але насамперед він закликав до духовного життя, до знань, які зроблять життя повнокровним і щасливим. З цього погляду вельми цікавий вірш Яворського «Прощання з книгами». Це чудовий взірець барокової поезії і водночас глибокодумний філософський трактат, вирішений у блискучій поетичній формі. Це немов життєве кредо філософа-поета, яке може стати взірцем і нині сущим любомудрам:

В путь вирушайте, книжки,

що часто гортав я і пестив,

В путь, моє сяйво, ідіть!

Втіхо й окрасо моя!

Іншим, щасливішим, душам

поживою будьте однині,

Інші, блаженні, серця нектаром

вашим поїть!

Горе мені: мої очі розлучаються

з вами навіки