ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ – СИМВОЛ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ
У березні 1935 р. Василь Хом'як, який переписувався з Дм. Андрієвським, зголосив свій приїзд до Фінляндії, до Гельсінкі, тим же шляхом, яким, завдяки ОУН, нелегально повернувся до Союзу і в Україну.
Станицею ОУН у Гельсінках керував Бараневський член ОУН, який у квітні 1935р. виїхав до Буенос-Айресу і там загинув під колесами локомотиву в обставинах, які викликають думку, що мабуть його кинули під поїзд, щоб не повертався до Гельсінок.
Станицю ОУН у Гельсінках перебрав член ОУН, «втікач» з Союзу, з Соловецьких островів, К. Полуведько, у час коли Хом'як мав приїхати, тобто в липні 1935 р. Станицю ОУН і перехід через кордон були у руках Полуведька, який, як це потвердили пізніші події і Судоплатов у своїх споминах, був агентом Москви.
На зустріч з Хом'яком поїхав Дм. Андрієвський, а потім О. Сеник-Грибівський.
Та Хом'як не приїхав сам. Він привіз на організаційний зв'язок молодого чоловіка, про якого Хом'як розказував «колишній комсомолець», сирота, вихований ним Хом'яком, який «розчарувавшись у комунізмі, шукав виходу в націоналізмі». Молодий чоловік мав радянський паспорт на прізвище Павло Грищенко і Андрієвський назвав його «Павлусь». Його інші псевда Вельмуд- Норберт, Яценко, а після вбивства Є. Коновальця-Валюх.А правдиве його прізвище Павло Судоплатов, визначний агент Москви. Тому кілька років перед смертю він опублікував свої спомини, і в них описав обставини його співпраці з ПУН і вбивства полк. Є. Коновальця.
Хом'як представив молодого Судоплатова як післанця від Організації в Україні, який приїхав навчитися, як працювати в підпіллі і т.п. Судоплатов прекрасно грав ролю патріота, націоналіста і не викликував жодного підозріння на Заході від липня 1935 р. до вересня 1936 р.
Судоплатов відвідав центри ОУН у Берліні, Відні, Парижі, познайомився практично з усіма членами ПУН, бачився часто з полк. Є. Коновальцем, з яким перед поворотом в СССР, переписувався в справах організації. Він переписувався також з полк. Р. Сушком. В одному листі до Р. Сушка, перед виїздом в Україну, він, між іншим, писав: «(Є. Коновалець) - символ прапор боротьби, її практичний організатор. Разом з ним - ви (Сушко), канцлер (Сеник-Грибівський) та інші старші товариші тепер є для мене втіленням того кращого, що залишило нам наше славне, недавнє минуле із збройної боротьби за державність... Слава Україні! Цей клич несемо в своєму серці... з цим кличем ми неминуче переможемо!».
Судоплатов повернувся до Москви у вересні 1936 р. Там його нагородили орденом Червоного прапору. Рік пізніше він прибув кораблем до Бельгії. Бачився із Яр. Барановським і Дм. Андрієвським, з кожним окремо, мав розмову телефоном з Є. Коновальцем.
Третій раз Судоплатов приїхав кораблем у лютому 1938 р. Про приїзд телефонічно повідомив Є. Коновальця. На зустріч поїхав Яр. Барановський потім приїхав Є. Коновалець.
Наступна зустріч Є. Коновальця з Судоплатовим відбулася 23 травня 1938 р. у Роттердамі, куди Є. Коновалець прибув сам. Яр. Барановський взяв літак у Відні але приїхав запізно. Цього дня Судоплатов передав Коновальцеві бомбу у формі коробки з цукерками, яка, після того, як він вийшов з кав'ярні, розірвала його на вулиці.
Щодо причин вбивства голови ОУН П. Судоплатов пише, що Сталін мав сказати, що Коновалець представляє реальну небезпеку тому, що він активно готується взяти участь у війні німців проти Союзу. Петровський, який приїхав з Києва, сказав, що в Україні Коновалець заочно засуджений на смерть за злочин проти «українського пролетаріяту» бо він боровся «проти революційних робітників Київського «Арсеналу» в січні 1918 р.».
Сталін на це відповів, що не йдеться про помсту: «Наша мета - обезголовити український фашистський рух напередодні війни і змусити цих бандитів, щоб себе взаїмно винищували у боротьбі за владу».
Дм. Андрієвський у статті «Навколо Роттердаму» писав, що «цілі і наміри совєтів та їхніх агентів видаються дуже ясними нині, при світлі акту в Роттердамі. Але вони не були і не мали бути такими ні для кого, крім самих Совєтів, перед актом в Роттердамі. Перегляд способу підступність і провокації, що їх вони вживали, аби піймати в свої сіті полковника, вказує на складність гри. Та гра вимагала рафінованости і часу. Вона тривала коло восьми років, поки могла дати наслідки, потрібні Совєтам. Але навіть знищивши Голову ПУН, Совєти не зуміли знищити самої Організації, і це вони відчули під час Другої світової війни, коли націоналісти розгорнули свою діяльність як політичну, так і військову. Тож можна ставити під знак запиту, чи справді Совєти осягнули основну ціль, яку ставили собі щодо ОУН?».