МИХАЙЛО ЧАЙКОВСЬКИЙ — НАЙЗАГАДКОВІШИЙ ПЕРСОНАЖ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ
Народився Михайло (Міхал) Чайка-Чайковський 29 вересня 1804 року в селі Халчинець на Київщині в заможній українській (хоч і полонізованій) родині. Мати — правнучка гетьмана Брюховецького, двоє дідів воювали під запорозькими знаменами (один загинув під час оборони Січі 1775 року).
Батько помер рано. Вихованням хлопчика займався дядько, Михайло Глембоцький. У 1812-му він воював на боці Наполеона, був легко поранений у Бородінській битві, а в бою на Березиній урятував Бонапарта від полону, давши йому свого коня. Згодом у власному маєтку тримав озброєний загін — 200 осіб у козацьких одностроях — і друкував газету накладом 20 примірників, у якій розповідав про власні подвиги, справжні та вигадані. Тож коли Михайло приїхав у маєток дядька, його відразу вдягай по-козацьки й, окрім обов'язкових для вивчення предметів, навчали історії, фольклору та військової справи.
Згодом віддали вчитися до Бердичева, в ліцей Джона Воллсея, англійця, який свого часу вчив молодших братів імператора Олександра І. У ліцеї панував дух свободи. Один із учителів пишався, що був похресником Івана Ґонти. У 1825-му Михайло їде до Варшави — на пошуки пригод і слави. Часто буває на балах у генеральші Вонсович у наймоднішому варшавському салоні. Саме тут знайомиться з Адамом Чарторийським, Юліушем Словацьким, Адамом Міцкевичем, а також із Великим князем Костянтином Павловичем — намісником Польщі. У 1826 році Костянтин Павлович познайомив Михайла зі своїм братом Миколою І. Імператор запропонував Чайковському посаду при дворі та чин камер-юнкера. Коли дядько Глембоцький дізнався про це, то пообіцяв проклясти хлопця і позбавити його спадщини — так ненавидів Росію. Михайло повернувся в родинний маєток і кілька років прожив нудним і спокійним життям поміщика: лови, бали, преферанс...
Коли у 1831 році в Польщі почалося повстання, Чайковський розпустив кріпаків, створив добровільні козацькі загони і влився в повстанське військо. Заслужив від самопроголошеного польського уряду чин поручника та срібний хрест. Після придушення повстання мусив емігрувати до Франції. Його маєток конфіскували, а самого.Чайковського на території Російської імперії оголосили персоною нон грата.
У Парижі зібрався цвіт польської еміграції: Чарторийський, Міцкевич, Словацький, Красинський, Норвід, Лелевель, Мохнацький, Дембовський. Більшість "тусувала" довкола готелю "Ламбер", який став символом польської нескореності. Чайковського вирізняло те, що декларував себе українцем і вважав, що сильної Польщі без сильної України не може бути. Там у 1837 році Михайло видає роман "Вернигора" з часів гайдамаччини, де вперше описує, як Ґонта вбив власних дітей. Мартос згадував: "До мене потрапив роман Чайковського польською мовою "Вернигора"... Я дав Шевченкові прочитати. Зміст "Гайдамаків" і переважну частину подробиць цілком запозичено звідти". Шевченко через приятеля передавав рукопис "Гайдамаків" у Париж, аби дізнатися про враження Чайковського від поеми. Можливо, ця спроба контакту стала згодом містком між Чайковським і кирило-мефодіївцями.
З-під пера Чайковського виходять "Козацькі повісті", "Стефан Чарнецький", "Українка", "Кошовий", "Гетьман України", "Ганна", "Кірджалі". Ряд дослідників вважає автора цих творів батьком польського історичного роману. У 1841-му Чайковський, проте, закинув письменство і з головою поринув у політику.
Дух авантюр і пригод штовхав на подвиги. За завданням Адама Чарторийського Чайковський їде з таємною місією на Балкани, де за французькі гроші створює розгалужену шпигунську мережу. Всі дії були спрямовані на одне — послабити Росію, яку ненавидів із азартом гравця. У вересні 1842-го Чайковський ініціював переворот у Сербії, внаслідок чого на Балканах послабився російський вплив. Далі — замирення конфлікту в Добруджі (між запорожцями та некрасовцями) боснійського релігійного конфлікту...
Дослідники стверджують, що в 1845-му Чайковський намагався розпалити повстання на Україні. Тоді ж починає діяти Кирило-Мефодіївське братство. Є підстави вважати, що знаменитий програмовий твір кирило-мефодіївців "Закон Божий, або Книга Буття українського народу" — теж робота Чайковського. Досі немає жодного аргументу на користь авторства Миколи Костомарова. Припущення Грушевського розбивається об свідчення самого Костомарова: "В бытность на Волыни достал я на польском языке написанное сочинение с примесью мало-российского, приписываемое какому-то из польских эмигрантов из Украины, которое я тогда перевел...". Міністр внутрішніх справ Росії граф Орлов у доповідній імператору писав, що волелюбні ідеї проникли в Україну через емісарів, "руководитель которых, Чайковский, находится в Константинополе".Так, тоді він був уже в Константинополі. У 1848-му після невдалої спроби організувати повстання у Болгарії, щоб уникнути підозр у нелояльності до турецького уряду, приймає іслам. Чайковський так переконливо зіграв роль приятеля Туреччини, що посварився з польським політичним середовищем і втерся в довіру до султана Абдул-Меджида. Згодом Пантелеймон Куліш у поемі "Куліш у пеклі" зробить Чайковського одним із героїв твору — Ляхом-Потурнаком, який нібито і звів Куліша з "істинного" шляху. Прийнявши іслам, Чайковський змінює ім'я: 18 грудня 1850 року він стає Садик-Пашею.