СИМОН ПЕТЛЮРА – БОРЕЦЬ ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ
В історії національно-визвольної боротьби та української державності ім'я Симона Петлюри займає почесне місце. Його внесок в справу національного та соціального визволення українського народу досить показний, хоч з цього приводу збереглося багато діаметрально протилежних тверджень. Інакше, мабуть, і не могло бути, бо по-різному бачилося сучасникам С.Петлюри майбутнє України та шляхи її визволення, а тому вони, в залежності від своїх політичних уподобань, або гаряче схвалювали його діяльність, або ж гостро засуджували. Що ж стосується ворогів незалежної України, починаючи від комуністів і кінчаючи російськими монархістами, то вони ненавиділи С.Петлюру і як тільки могли паплюжили його ім'я. А зважаючи на той факт, що Пелюра був дитям свого часу, перебував під впливом деяких ідей та концепцій, пошириних в той час, і не міг внаслідок цього уникнути помилок і прорахунків, то це тільки допомагало його ворогам і критикам знаходити аргументи проти нього. Тому всім, хто любить нашу Вітчизну й хотівби бачити її незалежною, могутньою й щасливою, конче необхідно знати про труднощі й помилки, що призвели до катастрофи української державності 1917-1921 років, щоб це ніколи більше не повторилося. А життя та діяльність С.Петлюри багато чому може навчити. Тож спробуємо побачити, що в його житті лежало на поверхні, а що було приховане від людського ока й, нарешті, в чому його велич. І хоча короткий розгляд його життя та діяльності (до того ж не позбавлений суб'єктивізму) не може бути вичерпним, все-одно хай це буде свідченням пошани до цього славного патріота України. Симон Васильович Петлюра народився 10 травня 1879 р. в Полтаві у сім'ї міського візника, що походив з козацького роду. Відомо також, що його бабуся по матері була співзасновницею та ігуменею Теплівського монастиря під Феодосією в Криму, а дід був серед засновників Київського Іонівського скиту. Хоча Симон походив з незаможньої родини, але він дістав непогану освіту. Початкову освіту він здобув у церковно-парафіяльній школі, а з 1895 р. навчався у духовній семінарії в Полтаві. Духовна кар'єра його не дуже приваблювала - він захоплювався історією, музикою, культурою. В цей час його світогляд формувався під впливом творів Тараса Шевченка, Івана Котляревського, історичних творів українських істориків. А тому не дивно, що 1898 р. Симон Петлюра став членом громади, організованої молоддю із семінарії та інших навчальних закладів Полтави, а пізніше приєднався до Революційної Української Партії (РУП).
19 лютого 1900 р. на Шевченківських роковинах в Полтаві С. Петлюра вперше побачив харківського адвоката, одного з ідеологів українського націоналізму - Миколу Міхновського, який закликав українців боротися проти гнобителів - чужинців та за вихід України з Російської імперії. Саме його ідеї національної самостійності України сприяли організації Революційної Української Партії.
1901 р. коли до Полтави приїздив визначний український композитор Микола Лисенко, студенти, серед яких був і С.Петлюра, влаштували йому гарячий прийом - з хором, виконанням творів композитора і маніфестацією. Ця подія викликала обурення у місцевих властей, і Симона Петлюру разом з кількома його друзями виключено з семінарії. Стало, мабуть, відомо і те, що він належить до РУПу. А це вже загрожувало арештом. 1902 р. С.Петлюра виїхав закордон до Львова, де не довго працює в редакції «Літературно-наукового вісника», а потім поїхав на Кубань. У Катеринодарі він спочатку давав приватні уроки, а згодом брав участь в експедиції професора Ф.Щербини, займаючись упорядкуванням та вивченням архіву Кубанського війська. В цей час він опублікував в місцевих «Областных ведомостях» кілька документів з історії Кубанського козацтва. В грудні 1903 р. С.Петлюру за активну участь у діяльності Чорноморської Вільної Громади (філії РУПу) було заарештовано, але через 3 місяці (у березні 1904 р.) звільнено «на поруки».
Зразу після звільнення він поїхав до Києва, а звідти знову за кордон - до Львова, де став редатором газети «Селянин» - друкованого органу РУПу. У Львові Петлюра вчився на курсах українознавства, які вів Грушевський. У Львові ж познайомився з Іваном Франком. Восени 1905 р. у зв'язку з амністією Пелюра повернувся до Києва. В Україні він бере активну участь в діяльності Української Соціал-демократичної Робітничої Партії (УСДРП), що виділилася з РУПу. Він навіть обирався делегатом з'їздів цієї партії. В цей час одночасно працює в газеті «Слово» (друкований орган УСДРП), в журналах «Вільна Україна», «Україна» та серетарем в газеті «Рада». В своїх статях закликає українців боротися за своє національне та соціальне визволення.1906 р. С.Петлюра видає свою брошуру «Добра порада в лиху годину», де, між іншим, зазначив: «Коли вже боротися, то боротися треба як слід. Царський уряд бореться проти нас силою, і ми мусимо протиставити йому силу… Хто виходить проти ворога із зброєю, яку має цей ворог, лише той може сподіватися, що не загине, а здобуде над ним перемогу». М. Порш, який знав С.Петлюру в той час згадував про нього дуже прихильно. Він писав: «Петлюра був прегарним товаришем, певним і вірним у всіх перепетіях мінливої долі. Надзвичайно лагідний до кожного і толерантний, він не легковажно судив людей за їхні погляди та вчинки, а ставився вдумливо і людяно до тих, хто завинив, намагаючись знайти причини та обставини, які б дали змогу якщо не виправдати, то, принаймні, пробачити. Радів, коли людина сама зізнавалася в своїх гріхах і щиро поверталася на шлях праведний».
1909 р. С. Пелюра переїздить до Москви й влаштовується бухгалтером, щоб мати з чого жити. В Москві він одружується з Ольгою Більською. Одночасно він разом з О.Саліковським протягом 1912-1917 рр. редагував російськомовний журнал «Украинская жизнь». В цей час він пише низку літературно-критичних нарисів про наших визначних діячів української культури: Т.Шевченко, І.Франко, І.Карпенко-Карий, М.Коцюбинський, тощо.