УПА в роки Великої Вiтчизняної Вiйни

- всiм членам УПА гарантувалась амнiстия за мiнучi грiхи.

Вiдповiдь УПА не затрималась: УПА - суверенна вiйськова одиниця УНР, з чужою армiєю не з'єднаєця, може бути лиш спілка; українськи вiйсковi сили, що перебувають у станi вiйни з СРСР з 1917 року, готовi згодитись на мир i на вiйськовий союз проти Германiї, якщо СРСР признає суверенiтет; загальне повстання на Українi буде пiдняте лише в тому випадку, коли вiдкриєтся захiдний фронт ї у всiй Європi з'являться такiж умови для повстання, iнакше заколот приречений на невдачу i загрожує винишенням всiєї української нацiї.

Вiдповiдь Генштабу була така, що в якости суверенної держави признавалась лише УРСР, процес дружнiх переговорiв всiяко пiдтримувався і було дано згоду на перемирря й нейтралiтет.

Та переговори явно затягувались зi сторони УПА (на мiй погляд потрiбно було б таки якось знайти компромiс i з'єднати зусілля) - керiвництво ж УПА боялось, що якщо вiдбудеться їх злиття - то це дасть привiд Радянському Союзi "в'їхати" на Україну в якостi визволителя та iнше.

Так чi інакше до грудня 42-го переговори нi до чого не привели. Загiн Медведєва почав набирати силу, а Москва зимою 42-43-го проголосила українських нацiональних партизанiв "бандитами".

Першi переговори з нiмцями вiдбулися 23 листопада 42-го року з шефом СД Волинi i Подiлля Пiцом. Цi й подiльшi переговори також нiчого конкретного не принесли. Приведу, для прикладу, деяки пункти, що ставилися на них :

Нiмцi вимагали зупинити нiмецько-українську ворожу, перетворити УПА в легальну напiв-війскову полiцейську силу в системi нiмекцькiх вiйск, допомогти нiмцям знищити всякi антинiмецьки групування, за що нiмцi будудь зобов'язанi припинити всi репресивнi заходи проти населення України, а про органiзацiю Української держави згоджуються говорити, лише пiсля вiйни.Контрпозiцiя українцiв: припинити всi репресiї, визнати суверенну українську республiку негайно з усiма випливаючими з цього наслiдками, розпустити всю цiвiльну нiмецьку адмiнiстрацiю, зупинити грабунок економiки та iнших надбань України; УПА - це пiдпiльна суверенна армiя України i влитися може лиш в регулярну Українську нацiональну армiю.

На мiй погляд, не погоджуватись з нiмцями було правильнiше, це давало свободу й вiру в становлення самостiйної України.

7. Корiнний перелом - 1943.

Переговори з польским пiдпiллям.

Розпочався Сталінградський наступ. Нейтралітет з радянськми партизанскими загонами було розiрвано - Москва вимагала рiшучих дiй проти нацiонально-визвольних органiзацiй. Почлись частi бої з партизанскими загонами бiльшовикiв. Зимою 1943 УПА робить спробу зв'язатись з польским пiдпiлям з метою припинити українсько-польську ворожу, нормалiзувати вiдносини й налагодити контакт мiж УПА й Армiєю Крайовою. Але (недальновидна) полiтика польського народу, а вiрнiше кажучи екзильного уряду в Лондоні - руками СРСР та схiдних союзникiв знищити Германiю, а руками росiян i нiмцiв задушити нацiональновивозльний рух на Україні, щоб знову окупувати Захiдну Україну - пiдвела УПА до факту про: 3 -й вiдкритий фронт - польский.

8. Розкiл УПА на двi групи.

Iдеалогiчно-програмнi розбiжностi й партiйна нетерпiмiсть окремой групи С.Бендери (очолював Микола Лебедь (Максим Рубан) як плiдник ОУН -С.Бендерi) привела до того, що ця органiзацiя вiдважилась на такий крок: вона признала форму боротьби УПА проти нвiмцiв та бiльшовикiв i запропонувала розпочати переговори про спiльнi акцiї всiх революцiйних сил на Україні в лавах УПА!

9 квiтня 1943 року такi переговори почалися. Пропозицiї вiд ОУН - С.Бендери були такi:

1. Не вiзнавати полiтичної залежностi вiд УНР, а пiдкоритись УПА, полiтичної лінiї ОУН - С.Бендери.

2. Признати акт державностi вiд 30.6.41 як єдину конституцiю України.