Звичаї українського народу

мо Різдва без куті , Великодня - без писанки , Святої Троїці - без клечання , навіть називємо це останнє свято «Зеленими Святами» . Всі ми відзначаємо свято Купала , на «Введіння» закликаємо щастя на майбутній рік , на «Катерини» кличемо долю , а на «Андрія» хто з нас не кусав калети (це великий корж із білого борошна) і яка дівчина не ворожила , чи вий-

де заміж цього року ? Нарешті , діти , бавляться весною ,

співають :

«А ми просо сіяли , сіяли ,

Ой , дід-Ладо , сіяли , сіяли ...»

Співають подібне і дівчата , ведучи хоровід :

«Ой , дід , дід і Ладо ...»

Все це - наша дохристиянська культура , наша найстаріша

традиція . Кутя - це символ урожаю , писанка - це символ на-

родження сонця . Зеленим гіллям наші предки охороняли своє

II

житло від нечистих духів ,що прокидаються (так вони вірили)

разом із воскресінням природи - від русалок , мавок , перелес-

ників ...

Купала - це типове дохристиянське свято з усіма старо-

українськими атрибутами . Ладо - це поганський бог кохання

і плодючості .

На час , у який ми тепер святкуємо Різдво Христове , колись ,ще до християнства на Україні прпадало свято зимово-

го повороту сонця . Це був час ворожіння на майбутній рік ; а тому ми і тепер маємо в різдвяних звичаях цілу низку дохрис- тиянських елементів , що мали своїм призначенням накликати добрий врожай у наступнім році , багатство і добробут у дім господаря , щасливі лови для мисливця , весілля для дівчини та щасливу мандрівку для парубка - дружинника князя або й самого княжеча . Всі стихійні сили природи умиротворяються та закликаються , щоб не діяли на шкоду людям і худобі .

Про все це співається в колядках , що були відомі далеко ще до початку християнських часів на Україні це виявляється

і у звичайних обрядах , як ось : дванадцять полін , дванадцять святвечерніх страв , закликання на вечерю мороза , вовка , чорної бурі та злих вітрів , дідух на покутті , сіно на столі .

Всі ці рухи , дії і слова , що на перший погляд не мають ніякого значення в житті людини , віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є для душі живущим бальзамом , який сповнює її могутньою силою.