РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У 20 – 30-Х РОКАХ
У 20 –30 роках у Західній Україні діяли культурно-просвітницькі товариства “Рідна школа” і “Просвіта”, молодіжні організації “Сокіл”, “Луг”, “Пласт” та інші. Жиночий рух представляв “Союз українок”.Впливовою силою в галицькому суспільстві була греко-католицька церква. Вона мала мережу молодіжних організацій і жиночих товариств і навіть власні політичні організації – Українську католицьку народну партію (згодом – Українська народна обнова) і Український католицький союз. У 1933 році церква організувала збір “Українська молодь Христові”, в якому взяло участь 50 тис. молодих людей. У 1929 році вона заснувала єдиний український вищий навчальний заклад у Польщі – Богословську академію у Львові ( ректор – Йосип Сліпий).
На чолі греко-католицької церкви з 1900 року незмінно стояв митрополит Андрей Шептицький. Його гуманізм, принциповість і широта поглядів здобули йому загальну повагу. У 1930 році він протестував проти “паціфікації”, але водночас засуджував “злочинну роботу українських терористів”. Митрополіит Андрей був найвищим авторитетом для більшості галицьких українців.
Православна церква на північно-західних українських землях, на відміну від греко-католицької, не мала протекції римського папи і зазнавала більших переслідувань. У 1924 році вона проголосила автокефалію. Польська влада розгорнула компанію навернення православних у католіцізм, що супроводжувалася руйнуванням церков. Але переважна більшість віруючих зберігла вірність православній церкві.
Культурне життя
Для української освіти під польською владою настали тяжкі часи. Відразу після окупації Галичини були ліквідовані українські кафедри Львівського університету, а обіцянка уряду заснувати окремий Український університет ніколи не булоа виконана. Були полонізовані й інші вищі навчальні заклади Львова – Політехніка, Академія ветеринарної медицини та Академія зовнішньої торгівлі.
У відповідь українці заснували у Львові таємний Український університет (1921-1925). Першим його ректором став літературознавець і поет Василь Щурат. У період свого піднесення університет налічував три факультети, 15 кафедр, 54 професори і близько 1500 студентів. Викладання велося консперативно в приміщенні різних українських установ, а часом навіть у помешканнях професорів. Закордонні університети визнали Український університет у Львові рівноправним із західноєвропейськими вищими школами та без затверджень зараховували студентам роки навчання в ньому. Водночас функціонувала таємна українська політехніка. Проте внаслідок поліційних переслідувань таємні університет і політехніка припинили своє існування.
Ареною гострої польсько-української конфронтації стало шкільноцтво. Українці прагнули такої школи, яка б допомогала підносити національну культуру і свідомість, натомість урядові кола вбачали у шкільництві засіб виховання польського державного патриотизму, а в перспективі – асиміляції непольських народів.
У 1924 році сейм Польщі прийняв закон, який перетворював більшість українських шкіл у двомовні. Внаслідок його впровадження кількість українських народних шкіл у Галичині скоротилася з 2426 в 1921/22 навчальних роках до 352 у 1937/38 навчальних роках. На Волині з 443 українських шкіл наприкінці 30-х років залишилося тільки 8. Закони, прийняті 1932 році, утруднювали дітям українських селян доступ до середньої і вищої освіти.
Спробу задовольнити потребу українців у середніх освітніх закладах зробило товариство “Рідна школа”, що до 1938 року заснувало близько 40 гімназій, ліцеїв та професійно-технічних шкіл.Велику частину витрат на ці заходи покривали внески його членів, число яких із 5 тис. у 1914 році перевершило 100 тис. у 1938 році, та внески іммігрантів у Сполучених Штатах та Канаді. Загальнокультурні потреби лишалися у царині діяльності "матер“" всіх”західноукраїнських організацій - шано–аного всіма товариства “Просвіта”, яке в 1939 році налічувало понад 360 тис.членів. Воно утримувало величезну мережу читалень, публіковало навчальні матеріали,відкривало дитсадки, вело цілий ряд курсів.
Головним осередком української культури залишалося Наукове товариство імені Т.Шевченка (НТШ) у Львові. Його членами у 20-30-х роках було понад 200 науковців. Серед них літературознавці Михайло Возняк, Володимир Гнатюк, Кирило Студинський, Василь Щурат, історики Іван Крип”якевич, Степан Томашівський, археолог Ярослав Пастернак, фольклорист і музикознавець Філарет Колесса, філолог і містецтвознавець Іларіон Свенціцький, математик і фізик Володимир Левицький, фізик Василь Міліянчук, лікарі Максим Музика, Маріян Панчишин та інші. НТШ відіграло важливу роль у розвитку історії, етнографії, археології, літературознавства. Більш скромним був доробок природничих наук, що пояснювалося відсутністю відповідної матеріальної бази.НТШ підтримувало тісні зв”язкі з ВУАН у Києві. Членами Товариства стали Агатангел Кримський, Дмитро Яворницький та інші вчені з Радянської України. У свою чергу, М.Возняк, В.Гнатюк, Ф.Колесса, К.Студинський і В.Щурат були обрані академіками ВУАН. Однак після трагічних подій 1933 року ці зв”язкіи перервалися, а західноукраїнські вчені на знак протесту проти більшовицького терору і голодомору відмовилися від своїх академічних зарплат. У відповідь президія ВУАН виключила Возняка, Колессу, Студинського і Щурата з Академії.