Українська наука та культура 18 - початок 19 ст.

У XVIII ст. українські діячі йшли до Росії і з примусу, і добро¬вільно, бо там відкривалося ширше поле для діяльності. Перші діячі Церкви за Петра І були українці, і Синод на три чверті скла¬дався з українців. Був час, коли всі єпископи Росії, з Сибіром включ¬но, були українці, і більшість з них були вихованці Київської Ака¬демії. Вони засновували семінарії, школи при своїх кафедрах, викладали в школах усіх ступнів у всіх містах Росії. Граф П. Завадовський, українець, голова комісії об учреждении народных учи¬лищ, вимагав від Київського митрополита року 1789 присилати вчи¬телів з Київської Академії, бо вони найкращі і сприяють довір'ю народу до шкіл.» Протягом XVIII і значної частини XIX ст. в Росії вживали українських підручників: історію -— Гізеля, граматику — М. Смотрицького. Великий попит на українців був у Колегії За¬кордонних Справ, де завжди були потрібні перекладачі Серед укра¬їнської інтелігенції було багато знавців латини, грецької, польської, німецької, турецької мов, яких виряджали з посольствами до різних міст Європи. Українці перекладали російською мовою різних чужи¬нецьких авторів Г Полетика — твори Арістотеля, Епіктета, Ксенофонта; С. Гамалія —- твори Сен-Мартена, Я. Бема, Юнґа. О. Лобисевич переклав з французької мови, «Слово президента де-Монтеск'є», «Описание пещеры бога сна из Овидиевых превращений» та ін.

Україна дала Росії видатних економістів: А. Рубановського, О Самборського, М. Ліванова, Є. Десницького, І. Комова, які познайо¬мили Росію з англійською системою хліборобства; Р. Бужинський упорядкував перший словник термінів ботаніки, перекладав твори Пуфендорфа, Страттемана, Морер'єра; Т. Прокопович був, мабуть, найвизначнішим ученим-енциклопедистом (теологія, філософія, лі¬тература, історія, математика, астрономія) тогочасної України. В 1786 році вийшла друком «Поетика» Т. Прокоповича, а його чотири томи богослов’я були видані в Німеччині в 1782-1784 роках. Найбільше значення для Росії мали два трактати Т. Прокоповича: «Правда волі монаршої», який дав обґрунтування царського само¬державства, і «Духовний регламент», який поклав підвалини для російського цезаропапізму.

Багато письменників дала Україна Росії: С. Полоцький приніс драматичні вистави та новий стиль віршування; драми Д. Туптала, І. Хмарного, С. Ляскоронського поклали початок театрові; поет В. Капніст — автор «Сатири» і «Оди на рабство», яка була першим проявом демократизму" Тонічний розмір, відкриття якого припи¬сували В. Тредьяковському, насправді принесли українці; так само теорія — яку приписували Ломоносову — про три «штилі» в російській мові, українського походження.

Величезна роль українців у галузі малярства: К. Головачевський, А. Лосенко, І. Саблуков, Д. Левицький, В. Боровиковський, різьбар Г. Мартос та інші прославили своїми творами російське ми¬стецтво, до якого їх зараховували. У галузі музики, не кажучи про виконавців, співаків, досить нагадати славетні імена композиторів М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя.

Ряд видатних адміністраційних постів Російської імперії посі¬дали українці; найвидатніші з них — князь О. Безбородько, канц¬лер Російської імперії; граф П. Завадовський — міністр освіти; Д. Трощинський — міністр фінансів, не згадуючи маси інших уря¬довців, які переповнювали столичні установи імперії.

У XIX ст. кількість українців у різних російських установах, у різних галузях культури збільшується одночасно з тим, як змен¬шуються можливості знайти відповідні посади, відповідно викори¬стовувати свої здібності в Україні, їх поглинала російська імперська культура і часто потрібні дослідження генеалогічні, антропологічні, психоаналітичні, щоб встановити українське походження особи. Кількість діячів, які включилися в російську культуру, дуже велика, і вони збагатили цю культуру видатними творами.

Мова йде не тільки про окремі особистості. В XIX ст. офіційно «кооптовано» величезну Південну Україну з її серцем — Запоріж¬жям, і її стали вважати за «Нову Росію» на підставі адміністраційної термінології XVIII ст. Цікаво, що наприкінці XIX ст., коли єдиний в Україні український часопис «Києвская Старина», до редакції якого входили видатні історики України з В. Антоновичем на чолі, оголосив конкурс на курс історії України і дав програму цієї праці (там були Правобережна, Лівобережна, Слобідська Україна, але не було Південної), — потрібні були праці істориків, щоб довести, що Новоросія е Південна Україна.Дуже багато українських вчених працювали в університетах, духових академіях, політехнікумах, технічних інститутах та ін¬ших високих школах, в Російській Академії Наук, у Воєнній Ака¬демії. Викладали, за умовою часу, польською, німецькою, російською мовами, і завойовували славу тим державам де працювали. Софія Ковалевська, народжена Круковська, була професором Стокгольмського університету. Мало хто знає, що вона родом із Пол¬тавщини, родичка Косачів. З Харківщини походив її чоловік, М. Ковалевський, світової слави соціолог. Великої слави здобув ма¬тематик М. Остроградський, родом із Полтавщини, іменем якого названо деякі математичні формули. Українцями були — К. Ушинський, славетний педагог; історик літератури Д. Овсянико-Куликовський; академіки Російської (Всесоюзної) Академії Наук: Д. Петрушевський, історик; І. Грабар, унук А. Добрянського; історик ми¬стецтва, професор А. Ясинський — славіст; філософ П. Юркевич, академік Російської, Чеської, Паризької та Української Академій Наук; основоположник геохімії та біогеохімії, іменем якого названо мінерал — вернадіт — В. Вернадський.