Зворотний зв'язок

УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ ЯК ЗАКОНОМІРНІСТЬ

На роковини незалежності прийнято згадувати набутки нації, народу, внесок у світову цивілізацію, відомих вчених, політиків, державців, митців, вітчизняних класиків світової літератури, знатних робітників, говорити про досягнення – вчорашні і сьогоднішні тощо. Все це вже досить відомо – як широкому загалу, так і керівникам, і все це сьогодні більш-менш доступно через літературу, інтернет тощо. Тому ми не будемо про це говорити зараз, а зосередимося на іншому – вищій доцільності державної незалежності, закономірності її реалізації для народу, нації, тих перевагах і вимогах які несе цей стан для всіх нас, наших перспективах.

Часто нерозуміння загальних законів розвитку суспільства породжує питання – чи не є незалежність, особливо сьогодні в часи глобалізації, чимось надуманим, непотрібним, зайвим? Адже ж у світі інтенсивно протікають інтеграційні процеси, Європа об’єднується, а ми… роз’єднуємось… То чи є стратегічно правильним орієнтир на державну незалежність?

Людство завжди було є і буде схоже на мозаїку, воно структуроване, поділене на держави, народи, нації, релігії, партії. Чому? Бо саме такий стан розділеності забезпечує динамізм розвитку цивілізації. Діє універсальний, фундаментальний закон єдності і боротьби протиріч, який і обумовлює розвиток суспільства. За цим законом оптимальний глобальний розвиток забезпечують конкурентні поля різної якості і рівнів – конкуренція держав, національних культур, мов, релігій, економік, конкуренція корпорацій, компаній, фірм, нарешті - окремих людей. Там і тоді де і коли ці конкурентні поля притлумлюються, штучно знищуються наступає застій у розвитку, стагнація, регрес. Головна причина краху всіх імперій – нищення ними конкурентних полів, які є рушієм розвитку суспільства.

Сучасний процес глобалізації – радикального збільшення транснаціональних товарних і фінансових потоків, формування глобальних “полюсів впливу” виявляється на нашому континенті у створенні єдиного платіжного засобу “євро”, єдиного наднаціонального координаційного центру – Європарламенту, спрощенні подорожей з країни в країну тощо. Але це зовсім не те “об’єднання”, яке ми бачили в СРСР, це не знищення суб’єктів згаданих конкурентних полів – держав, народів і націй, це не створення єдиного “європейського народу” (на кшталт “радянського”), що мало б негативні наслідки (в СРСР ці наслідки ми вже відчули на собі), це інше – нова, більш прогресивна форма спілкування і співжиття незалежних держав і націрнально-культурних організмів.

Отже, державна незалежність – не якась надумана забаганка партії чи групи “самостійників” (у нас чи де-інде), а магістральна, фундаментальна основа і умова оптимального розвитку людства. Іншими словами – фантасмагонічні моделі “єдиної держави” чи єдиної наддержави на планеті Земля, які так чи інакше висуваються і обговорюються деякими глобалістами, є суть нежиттєві, нестабільні й надумані конструкції, що суперечать фундаментальному закону єдності і боротьби протиріч. Якщо десь і колись така наддержава (суперімперія) і виникне, то негайно включаться закони гальмування розвитку (внаслідок знищення конкурентних полів) і вже незабаром ця держава розпадеться на окремі елементи, які знову включаться в конкуретний процес. Бо тільки сукупність незалежних (але тісно контактуючих) культур – запорука сталого всезагального розвитку. До речі це давно було відомо людству – згадаймо притчу про Вавілонську вежу…..

Поглянемо на нашу сучасну українську державну незалежність в іншому ракурсі. Чи є вона органічною, історично виправданою, зрілою, а чи “зеленою кислицею” на цивілізаційному дереві? Безліч народів входять до поліетнічних держав. За статистикою існує близько 3 000 мов і всього лишень 200 держав. Отже, далеко не всі народи і нації “державні” – до їх когорти належать тільки найбільші кількісно і визрілі якісно. Більшість поліетнічних держав створені, або тими націями, які вже мають свої національні держави (наприклад, Швейцарія – французами, німцями, італійцями), або однією-двома домінантними націями, які є державотворчим ядром (Приклад – Індія).

Де ж стоїмо ми, українці-руси (русичі) - анти? Вже ця вервечка самоназв народу свідчить про його древність, досліджену і підтверджену світовими авторитетами (“Повість временних літ”, “Історія русів”, “Історія України-Руси” М.Грушевського і т.д.). Ми не раз вже мали і державу і незалежність – Київську Русь (нашій столиці Києву – 1500 років), Галицько-Волинську державу, Гетьманщину, Українську Народну Республіку. Сьогодні ми говоримо не про здобуття, а про відновлення 10 років тому своєї незалежності і державності. І українці, очевидно, останній з 50-мільйонних народів світу, який не мав свої держави у ХХ ст. Отже, ми зріла, давно сформована культура, яка не раз витворювала державу і цілком закономірно зробила це ще раз.Ще один вимір нашої сучасної незалежної держави – питання про давність державотворчого (українського) етносу. За Гумільвим народи-нації як цілісна сутність існують протягом 1500 років. Далі – порівняно швидкий регрес, розпад, асиміляція. Нам, україцям за однією з історичних версій або саме 1500 (згадаймо давність Києва), або й більше… То чи правий Гумільов і ми як втомлена нація що втратила своїх пасіонаріїв ось-ось добігаємо кінця свого розвитку? Про яке в такій ситуації відродження можна говорити? Чи доцільна тоді для нас (саме для нас, як і для будь-якого народу в його 1500-і роковини) державна незалежність? Питання, зрозуміло, теоретичне. Але з доленосними, практичними наслідками. Що можна відповісти Гумільову? Людство знає народи-нації, історія яких спростовує його теорію 1500-літнього циклу. Скажімо, євреї. Крім того, можна вийти на новий виток розвитку – новий 1500-літній цикл – через докорінну трансформацію. Так що від нас самих, знову таки все і залежить. Напружимо зусилля, мобілізуємося, створимо нову “критичну масу” нових пасіонаріїв – забезпечимо динамізм свого розвитку, ні – будемо поволі згасати.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат