ТРУДОВА ІММІГРАЦІЯ (В’ЇЗД) В УКРАЇНУ І ПОЛІТИКА РОСІИСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ЩОДО ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст.

Після оприлюднення правил від 18 липня 1888 р. генерал-губернатор Київської, Подільської та Волинської губерній генерал-лейтенант Олексій Ігнатьєв видав наказ зробити детальний перепис іноземного населення в цих губерніях. Для забезпечення правильного здійснення цього перепису і реєстрації при подальших переходах іноземних переселенців з місця на місце, а головним чином для того, щоб дати їм зрозуміти, що з цього часу становище останніх корінним чином змінилось, Ігнатьєв видав постанову, згідно з якою будь-яке ухилення колоністів від перепису та незаявлення про перехід на нове місце каралось штрафом до 500 карбованців або арештом до трьох місяців [9].

Проведений за таких умов перепис дав наступні цифри іноземних поселенців в Україні: у Волинській губернії — 200924 душ обох статей, у Київській губернії — 4714 душ, з яких 2603 чоловік мешкали в Радомишльському повіті і 1103 чоловік в Київському повіті, в Подільській губернії — 1902 сімей, з яких 511 сімей були російськими підданими, а решта — іноземними.

З вказаної кількості емігрантів у Волинській губернії 1216 душ проживали в містах і містечках і 199708 чоловік у селах. Із загальної кількості емігрантів, які жили поза міськими поселеннями, 155860 чоловік, або понад 78%, складали німці, 21579 чоловік чехи, 21932 чоловік — поляки та інші слов’яни, вихідці з Австрії та Пруссії, 337 чоловік належали до інших національностей. З усієї цієї кількості емігрантів лише 28180 чоловік, або 4,1%, належали до іноземних підданих, решта були російськопідданими [10].

Наприкінці ХІХ ст. імміграція в Україну відбувалася швидкими темпами. Так, за даними 1882 р. іноземних поселенців нараховувалось у Волинській губернії 15747 дворів (87731 чоловік), у 1886 р. кількість іноземних дворів у цій губернії становило вже 26355, або на 6% більше, аніж у 1882 р., у 1889 р. емігрантів було понад 160000 чоловік, а за даними перепису 1890 р. кількість іноземних дворів перевищила 33600 [11].

Тобто за вісім років кількість іноземних дворів збільшилася у Волинській губернії на 213%, а кількість поселенців на 227%. На таке ж збільшення іноземної колонізації вказує і кількість окремих пунктів, заселених іноземними поселенцями. Таких пунктів у губернії нараховувалось у 1886 р. — 926, а в 1892 р. вже 1573. Навіть припускаючи, що отримані внаслідок перепису цифри не зовсім точні, оскільки не всі іноземці, які прийняли російське підданство і мешкали в містах, були враховані, можна констатувати, що наприкінці XIX ст. трудова імміграція в Україну тривала як і раніше, не припиняючись ні на один рік. Єдина відмінність імміграції кінця ХІХ ст. від попереднього періоду полягала в тому, що вона збільшувалась за рахунок вихідців із Царства Польського і меншою мірою за рахунок переселенців з інших країн [12].

У цей період збільшується також кількість емігрантів, які прийняли російське підданство. Це й зрозуміло, оскільки лише в такому випадку чужинцям можна було розраховувати на придбання нерухомого майна в Україні. В 1886 р. таких осіб у Волинській губернії нараховувалось 74,7%, а в 1892 р. їх кількість досягла 86,9%.

Еміграція з Польщі полегшувалась тим фактом, що іноземці, які там жили, автоматично зараховувались до числа російськопідданих громадян і записувались в окрему облікову книгу. Такий статус давав можливість представникам різних національностей вільно приїздити до України та купувати земельні ділянки до 24 десятин. Цим і пояснюється зростаючий приплив емігрантів на Україну наприкінці ХІХ ст.

Російський уряд, наляканий таким перебігом подій, знову почав вживати рішучих заходів, щоб приборкати це “зло, яке послаблює слов’янський елемент у краї”. 13 вересня 1891 р. на засідання Комітету міністрів у Петербурзі в присутності Варшавського генерал-губернатора розглядався новий закон, який розроблявся Міністерством внутрішніх справ. Стосовно проекту нових правил поселення в Україні висловились високі посадові особи держави.

Військовий міністр заявив, що зосередження значної кількості німецьких колоністів в прикордонних губерніях повинно бути визнане шкідливим у політичному відношенні. Приєднуючись до думки Військового міністра, генерал-ад’ютант Гурко додав, що обмежувальні правила необхідно розповсюдити на всіх переселенців незалежно від підданства.Начальник Жандармського управління генерал-ад’ютант Вановський зауважив, що існування іноземних колоній поблизу важливих стратегічних районів може становити серйозну небезпеку. В свою чергу міністр фінансів відзначив, що опублікування правил проти іноземців може призвести до небажаних в умовах економічної кризи з фінансової точки зору наслідків. Генерал-губернатор О.П.Ігнатьєв виступив з клопотанням, щоб нові правила розповсюджувалися виключно на Волинську губернію.

У результаті цих нарад 14 березня 1892 р. Олександр ІІІ в Гатчині підписав указ урядуючому Сенату, в якому заборонив усім іноземцям, в тому числі і тим, які прийняли російське підданство, оселятись у Волинській губернії на вільних землях. Цар надав волинському губернатору право в адміністративному порядку висилати осіб, які оселились в цій губернії після обнародування означеного указу [13].