Життя та діяльність Костянтина і Мефодія
Церковнослов’янську мову ввели в літературне життя деяких слов’янських народів два великих учених апостоли слов’ян — святі Кирило й Мефодій. Були вони братами, синами вельможі Льва, що жив у Солуні в Македонії, де було грецьке й болгарське населення. В молодих літах обидва отримали дуже старанну освіту: спершу вдома, потім у Царгороді. Старший, Мефодій, служив у війську. Після десятилітньої військової служби постригся в ченці. Молодший із них, Константин (пізніше чернече ім’я — Кирило), учень знаменитого вченого Фотія, був бібліотекарем при церкві св. Софії і вчителем філософії у школі в Царгороді. Була це людина слабкого здоров’я.
Назва «кирилиця» постала з того, що винахід цього алфавіту легенда приписувала старшому з двох солунських братів (Кирило та Мефодій) — християнських першоучителів слов’янства; який до речі, називався Костянтин, але для нас важливо, що на Україну це письмо прийшло в формі кирилиці і, переживши на протязі майже тисячоліття різні модифікації, й досі є традиційним українським письмом.
Створення власного, самобутнього слов’янського алфавіту (кирилиці) поклало початок утвердженню культур слов’янських народів як рівноправних серед інших європейських культур. У цьому полягає велика історична заслуга братів Кирила та Мефодія.
Брати Кирило і Мефодій народилися у м. Тесалоніки (нинішні Салоніки), яке в ІХ ст. становило важливий центр торговельного і політичного життя Візантійської імперії й посідало визначне місце в суспільному та інтелектуальному житті цієї околиці Балканів. А оскільки місто лежало на пограниччі слов’янських територій, то воно мало ще й слов’янську назву Солунь. Їхній батько був високим урядовцем в імперській адміністрації, що відкривало братам шлях до кар’єри.
Мефодій перебував спочатку на військовій службі і досяг становища архонта, тобто начальника однієї з прикордонних провін-цій, де проживало багато слов’ян. Однак уже близько 840 року Мефодій перервав свою діяльність урядовця і пішов до одного з монастирів у Бітінії.
Брат Кирило з особливо гарними успіхами навчався у Візантії, де прийняв свячення, рішуче відмовившись від політичної кар’єри. Уже в молодому віці з огляду на виняткове знання культури й релігії йому доручалися важливі церковні завдання. Він був бібліотекарем архіву при великій церкві Св. Софії в Константинополі, займав впливову за своїм становищем посаду патріаршого секретаря. Врешті-решт він прийняв обов’язки викладача філософії у вищій Константинопольській школі.
З 863 року брати жили в Моравії і Паннонії. Приводом для їхнього переїзду стало прохання князя Ростислава з Великої Моравії, з яким він звернувся до імператора Михаїла ІІІ, щоб той до його народу послав «такого єпископа й учителя... який умів би вияснити правди християнської віри їхньою мовою». Брати, зазнаючи переслідувань з боку німецького духівництва, проповідували православ’я слов’янською мовою.
Випробування були нелегкими, а для Мефодія закінчилися навіть жорстоким ув’язненням. Але брати все це зносили з міцною вірою і несхитною надією.
Кирило склав перший слов’янський алфавіт, названий за його ім’ям кирилицею, і з допомогою Мефодія переклав на слов’янську мову кілька грецьких церковних книг та Літургію. Кирилиця лягла в основу алфавітів ряду слов’янських народів. Праця братів дістала належне визнання, хоча радість успіху затьмарила передчасна смерть Кирила.
У 860 р. св. Кирило виїхав в апостольській місії до країни хозарів, які замешкували простори між гирлами Волги й Дону, й узяв із собою брата Мефодія, що проживав у монастирі. Проповідуючи серед хозарів, обидва брати перебували якийсь час на пограниччі України — в Криму. В 863 р. на домагання моравського князя Ростислава, що звернувся до візантійського цісаря Михаїла з проханням прислати йому слов’янських місіонерів, виїхали до Моравії.
Одначе німецькі та італійські священики, що затривожилися успіхами праці солунських братів й боялися за свої впливи, внесли скаргу на св. Кирила й Мефодія в Римі, немов вони ширять єресь, бо вживають у богослужінні слов’янську мову. Інша мова в богослужінні — це була новина. Досі це виїмкове становище мови релігійних книг мали тільки мови єврейська, грецька та латинська. Папа прикликав обидвох апостолів до Рима, щоб вони виправдалися. В часі, коли брати були в дорозі, вмер папа Миколай І. Його наступник Адріан прийняв їх із почестями, дуже ласкаво. У Римі Константин вступив до монастиря й помер 869 р. Перед смертю казав Мефодієві: «Орали ми, брате, один загін. Тепер я відходжу. Знаю, що любиш монастир на Олімпі. Все-таки не кидай своєї праці». Мефодій не кинув. У сані архієпископа вернувся до Моравії й продовжував діяльність серед дуже непригожих обставин.За свій розум і високі знання, святий Костянтин дістав назву Філософа (мудрого). Після закінчення навчання, святий Костянтин прийняв сан ієрея і був призначений хранителем патріаршої бібліотеки при храмі святої Софії, але незабаром покинув столицю і пішов в монастир. Знайдений там і повернений в Константинополь, він був призначений вчителем філософії у вищій Константинопольській школі. Мудрість та сила віри, ще молодого зовсім Костянтина, були на стільки великі, що йому вдалося перемогти в суперечках вождя єретиків-іконоборців Аннія. Після цієї перемоги Костянтин був відісланий імператором на диспут для суперечки про Святу Трійцю з сарацинами (мусульманами) і також одержав перемогу. Повернувшись, святий Костянтин віддалився до брата свого святого Мефодія на Олімп, проводячи час в безперервній молитві і читанні творінь святих отців. Невдовзі імператор визвав обох святих братів з монастиря і відправив їх до хазар з євангельською проповіддю. На шляху вони на деякий час зупинилися в місті Корсуні, підготовлюючись до проповіді. Там брати дивовижним чином знайшли мощі священномученика Климента папи Римського (пам‘ять 25 листопада). Там в Корсуні святий Костянтин знайшов Євангеліє і Псалтир, написані „руськими буквами”, і чоловіка, розмовляючого по-руськи, і став учитися в цього чоловіка читати і писати на його мові, після цього брати відправились до хазарів, де одержали перемогу в преніях з іудеями і мусульманами, проповідуючи Євангельське вчення. На шляху додому брати знову відвідали Корсунь і, взявши там мощі святого Клемента, повернулися в Константинополь, святий Костянтин залишився в столиці, а святий Мефодій дістав ігуменство в невеликому монастирі Поліхрон, неподалік від гори Олімп, де він був раніше. Невдовзі прийшли до імператора посли від моравського князя Ростислава, утискуваного німецьким єпископом, з проханням прислати в Моравію вчителів, які б могли проповідувати на рідній для слов‘ян мові. Імператор викликав святого Костянтина і сказав йому: „Необхідно тобі йти туди, так-як краще за тебе ніхто цього не виконає”. Святий Костянтин з постом і молитвою взявся за новий подвиг. За допомогою свого брата Мефодія і учнів Горазда, Климента, Савви, Наума і Ангелера він склав слов‘янську азбуку і переклав на слов‘янську мову книги, без яких не могло відбутися Богослужіння: Євангеліє, Апостол, Псалтир і вибрані служби. Це було в 863 році. Після завершення перекладу святі брати відправилися в Моравію, де були прийняті з великою честю, і стали вчити Богослужінню на слов'янській мові.