МАКСИМ КРИВОНІС – славетний козацький ватажок 17 століття
З початку Визвольної війни українського народу 1648-1657 рр. одною з найпомітніших постатей серед козацьких ватажків був Максим Кривоніс. Вже після перемоги над польськошляхетським військом під Жовтими Водами він очолював шеститисячний загін повстанців. Полководська майстерність Максима Кривоноса значною мірою проявилася і під час оточення та розгрому армії коронного гетьмана Стефана Потоцького в Гороховій Діброві поблизу Корсуня. Ця битва стала своєрідним сигналом до загальнонародного повстання в Україні проти іноземних поневолювачів.
Прибувши до Білої Церкви наприкінці травня 1648 р., Богдан Хмельницький скликав раду, на якій серед інших постало питання про доцільність подальшого союзу з Кримським ханством через грабежі ординців на волостях. За свідченням учасника подій Максим Кривоніс виголосив промову, в якій закликав розірвати контакти з «поганцями». З початку червня Хмельницький зайнявся формуванням повстанської армії, зважаючи на великий потенціал Речі Посполитої і досвіду боротьби проти коронного війська в попередній період. Функції наказного гетьмана він поклав на черкаського полковника Максима Кривоноса. Останній виступив у похід по Правобережжю, де розгорталося широке народне повстання. Прибуття запорожців з великим ентузіязмом було підтримане народними масами. Тисячі селян і міщан приєднувалися до війська Максима Кривоноса, активно діяли у ворожому тилу. Чисельність повстанців влітку 1648 р. досягала вже 80-ти тисяч чоловік.
За достовірними даними гетьман доручив Кривоносу дійти до Прилук на Волині і там чекати підходу основних сил української армії. Однак черкаський полковник прагнув розширити масштаби боротьби. Не дивно, що польська шляхта приписувала йому майже всі перемоги влітку 1648 року. Вже в першій декаді червня Максим Кривоніс здобув Паволоч, а згодом з допомогою нових повстанських сил Бердичів, Миропіль та Полонне. Звідси полковник вирушив на Волинь, що викликало переполох місцевої шляхти. Слід відзначити, що з дипломатичних міркувань Богдан Хмельницький в цей час відмежовувався від дій М. Кривоноса і трактував їх у переговорах з урядовими комісарами Речі Посполитої як самовільні. Водночас у джерелах збереглися згадки про листування гетьмана з черкаським полковником, в яких Богдан Хмельницький обіцяв невдовзі прийти на допомогу.
Зміна маршруту походу в липні 1648 р. була викликана каральними акціями магната Яреми Вишневецького у Волинському воєводстві. Про жорстокі розправи князя з повстанцями стало відомо Максиму Кривоносу і він написав листа до одного з реґіментарів коронної армії Домініка Заславського. В посланні, зокрема, містилося попередження адресату про наслідки, якщо він стане на шляху козацького війська. Активні дії загонів наказного гетьмана тривожили урядовців Речі Посполитої. Саме на нього скаржився Домінік Заславський у листі до сенаторів, зачитаному на засіданні конвокаційного сейму 20 липня 1648 р.
В липні ж на шляху Максима Кривоноса постали досить потужні сили кварцяного війська і шляхетських загонів у містечку Махнівка - маєтності київського воєводи Яна Тишкевича. Затяжний штурм укріплень противника довго не давав результату. Лише з допомогою повсталих міщан вдалося відчинити міську браму і відтіснити польські хоругви до замку. Зайнявши новий рубіж оборони жовніри чинили запеклий опір. В цей час до Махнівки підійшли передові загони Яреми Вишневецького. Розділивши військо, козаки вступили у боротьбу на два фронти. Саме тут поблизу містечка, за переказами сучасників, відбувся особистий двобій Максима Кривоноса і Яреми Вишневецького, під час якого запорозький лицар ледве не збив з коня свого противника. Під натиском повстанців князь змушений був відступати до Чуднова, а потім до свого родового гнізда Вишневця.
Ведучи переговори з Хмельницьким, уряд Речі Посполитої проводив активні заходи по підготовці до походу в Україну для придушення повстання. Тому козацький гетьман вирішив перехопити ініціативу і сам вирушив з Білої Церкви у західному напрямку. Забезпечення просування основних сил покладалося на передові дії полковників Кривоноса, Гирі та Ганжі. 26 липня поблизу Старокостянтинова вони вступили в збройні сутички з полчищами Вишневецького і Тишкевича. Бої проходили з перемінним успіхом. І з прибуттям Богдана Хмельницького розпочався наступ, в ході якого повстанці здобули Меджибіж, Бар і Винницю.
На початку вересня до Старокостянтинова прибуло коронне військо і, поповнивши ряди магнатськими загонами, розташувало свій табір поблизу Пилявців. В розробці плану битви проти карателів безпосередню участь брав і Максим Кривоніс. Суть операції полягала в проведенні сміливого маневру по оточенню і знищенню противника. Черкаський полковник очолював правий фланг наступу повстанської армії, яка вперше відмовилася від суто оборонної тактики. Внаслідок чітко сплановах дій всіх підрозділів 23 вересня 1648 р. коронне військо під Пилявцями було повністю розгромлене. А через кілька днів Максим Кривоніс і Богдан Хмельницький вирушили у визвольний похід на Галичину. Здобувши її центр — стародавній Львів, повстанці зупинилися поблизу містечка Замостя. Під час його облоги в листопаді 1648 р. становище української армії через відірваність від тилових баз і відсутності досвіду проведення затяжних наступальних операцій значно ускладнилося. Крім того настали морози і спалахнула епідемія чуми. Відомість про раптову смерть черкаського полковника і наказ Хмельницького про припинення військової кампанії збіглися в часі. Так закінчив земний шлях борець за свободу своєї Батьківщини Максим Кривоніс.