"Кiт у чоботях" - мiй улюблений твiр Миколи Хвильового

Микола Хвильовий - людина трагiчної долi. Власною рукою вкоротив вiн собi вiку, не змирившись iз невiдповiднiстю реального життя iдеалу, у який вiн вiрив. Але живуть його твори, оригiнальнi, самобутнi, стилiстично незвичнi, часом навiть важкi для сприйняття. Його талант не схожий на iншi, й саме цим особливо цiнний.

Читаю його поезiї, оповiдання... I раптом: "Кiт у чоботях". Початок:

"Гапка - глухо, ми її - не Гапка, а товариш Жучок. Це - так, а то - глухо.

А от гаптувати - це яскраво, бо гаптувати, вишивати золотом або срiблом."

Яке дивне вiдчуття слова! А яка поезiя свiтосприйняття! Та щось не схоже на початок казки. Так воно й є: перед нами не казковий кiт, а жива, конкретна людина, жiнка, куховарка i воїн, мати i секретар парт'ячейки. Ось як виразно й оригiнально змальовує Хвильовий її портрет:

"Кiт у чоботях - це товариш Жучок. От.

От її одiж.

Блуза, спiдничка (зимою стара шинеля), капелюшок, чоботи...

Блуза колiр "хакi", без гудзикiв...

Вся революцiя без гудзикiв, щоб було просторо..."

Цитату, звiсно, можна продовжити, але й цих рядкiв достатньо, щоб зрозумiти, яка вона. Ще ми можемо дiзнатись, що очi у неї "теж - жучок", що голова - голена "не для люди, а для походу, для простору", а носик - кирпатенький.

"Це тип: "Кiт у чоботях". Знаєте малюнки з дитинства: "Кiт у чоботях"?"

Трагiчна доля цiєї жiнки. Бандити повiсили на лiхтарi її дитину, тодi "товариш Жучок" залишилась у вiйськах революцiї.

В радянськi часи було створено багато образiв героїв революцiї, справжнiх i фальшивих. Хвильовий дає свiй, зовсiм iнший варiант образу. Вiн не iдеалiзує свою героїню, але й не хулить огульно, вiн пiдходить до теми саме як чесний художник, а не iдеолог, що вдає з себе письменника i зображує персонажiв "хорошими" або "поганими" згiдно зi своїми полiтичними переконаннями.

"А втiм я зовсiм не хочу iдеалiзувати товариша Жучка, а хочу написати правду про неї - уривок правди, бо вся правда - то цiла революцiя".

М. Хвильовий називає таких, як Гапка Жучок, "муравлями революцiї", надiляє їх епiтетом "сiренькi", але не зневажає їх. На його думку, кiт у чоботях з казки комiчний, "Але вiн дуже теплий".

М. Хвильовий - прихильник неоднопланового сприйняття подiй i явищ. В усьому вiн прагне бути об'єктивним. Його дратує бюрократизм Жучка, як секретаря парт'ячейки, безглуздiсть дискусiй, що проводяться мало не щодня i в примiтивнiй формi, але вiн i поважає прагнення "кота у чоботях" до знань (хай у невдалiй формi). "Нам треба за рiк-два, три вирости не на вершок, а на весь сажень", бо поки що "у нас - темнота".

Не слiд забувати, коли саме це писалося. Навiть просте бажання сказати правду, вiдмовитись вiд iдеалiзацiї революцiї та усього, що було пов'язане з нею, не кажучи вже про образи комунiстiв, було ризиком, часто - смертельним. Це - смiливий твiр. Лише для того, щоб процитувати народний афоризм "... треба бути начеку i не забувати про чеку" (чк), необхiдно було мати неабияку мужнiсть.

Ми можемо мати рiзнi полiтичнi переконання, можемо не погоджуватися з переконаннями i самого письменника, але поважати його за бажання правдиво передати власне бачення - необхiдно. Одне це робить цiкавим "Кота у чоботях", але цим не вичерпуються якостi цього твору. Бо крiм iдейного змiсту є ще й високий талант (чи не вiн спонукав Хвильового шукати правду?).