Роман-хронiка Василя Барки "Жовтий князь" - широке полотно вiдтворень трагедiї голодомору
Хто знав, хто вiв смертям i стратам лiк?
Де фiльм, який нам показав би голод?
Отой проклятий 33-й рiк?
Голодний 33-й рiк! Скiльки горя, слiз, смертей?! Страждала Україна, страждали старi й малi, сподiвались на краще, але не бачили його нi восени та взимку 32-го, нi навеснi та влiтку 33-го. Досить надовго прикрива ли цю трагiчну сторiнку людської пам'ятi. Та чи можна таке приховувати? Не недорiд з'їдав людей, а тоталiтарна сталiнська система. Настав час - i вiдверто заговорили. Чи не найвiдвертiше, не найвичерпнiше розповiв нам про голодомор невiдомий донедавна Василь Барка - наш український письменник з дiаспори. Переживши цю трагедiю, вiн мав повне моральне право бути суддею, але В. Барка вiдвiв собi iншу роль: "Свiдок для суду - розповiдати, що сталось у життi". 25 рокiв вiн виношував у своєму серцi, як незагойну рану, болючi спогади про голодомор. Та час все ж настав - i 1961 року з'явився високохудожнiй правдивий твiр про голод "Жовтий князь".
На сторiнках роману вiдтворено всi подробицi лихолiття, пережитi нашим народом i самим В. Баркою. Головна частина у творi - це власнi спостереження i враження. Закарбувались у пам'ятi письменника тi образи: голоднi, виснаженi, пухлi вiд голоду люди; бачив, як важко було їм ходити - сили не було; бачив i мертвих. I всi свої болi передав у романi через реалiстичне зображення нещастя в сiм'ї селянина Мирона Катранника, боротьбу темряви зi свiтлом, Бога з дияволом, людини з людиною. Його хвилює вiчне болюче питання: для чого людина приходить у цей свiт? А щоб дати вiдповiдь, Барка знайомить нас з численними рiзноплановими образами, а умовно дiлить їх на людей-варварiв i людей-жертв.
Партiєць Отроходiн - найяскравiший представник людей-варварiв. Вiн слiпо виконує партiйну волю: "Забрати хлiб увесь! До зернини!" А хто такi хлiботруси, хлiбохапи, хлiбобери? Люди без iменi, вони втратили людську подобу, а прийняли варварську, сатанинську, це вони викошують голодною смертю українських селян. Головнi ж винуватцi людського лиха присутнi незримо. Ми бачимо портрет вождя свiтового пролетарiату: "Охрою горить вигляд iстоти, що нiма до сльози i хижа до життя".
З невичерпним горем i спiвчуттям В. Барка розкриває характер селян-гречкосiїв. Вiн розповiдає про справжнiх мученикiв, про родину Катранникiв, про український народ. Вiн називає жертви переслiдування i гонiння, болiсно сприймає їхнi пережитi страждання. Немов на пiдтвердження цiєї думки, Василь Барка створює свiй календар:
вересень - розбоєнь
жовтень - худень
листопад - пухлень
грудень - трупень
сiчень - могилень
лютий - людоїдень
березень - пустирень
квiтень - гумень.
Iз вражаючою силою i правдивiстю автор показує, як українська земля, що завжди несла радiсть хлiборобовi, який горнувся до землi, жив у гармонiї з природою, перетворилася для селян у зону смертi, могилу... Дехто iз селян не мiг збагнути, хто ж спричинив їхнє лихо, а тому вiрили у прихiд антихриста. Вони були охопленi мiстичним жахом, бо не могли зрозумiти абсурдної логiки винищення своєю владою своїх же людей i тому вiрили, що наближається кiнець свiту. Зляканi, вони в усьому вбачали знаки бiди: в бiблiйному числi 666, у апокалiптичному завершеннi XX столiття, в падiннi з неба мертвих птахiв, у червоному прапорi, що набухає i чорнiє вiд пролитої кровi. Батюшка ж закликає людей не уподiбнюватися до слуг антихриста, а мати в душi злагоду, мир, любов i прощення.