Контраст шкiльної iлюзiї та воєнної дiйсностi (за оповiданням Генрiха Белля "Подорожнiй, коли ти прийдеш у Спа...")
Жодна вiйна в iсторiї людства не зачiпала стiлькох людей, не зламувала стiлькох долей, як Друга свiтова. На її рахунку мiльйони загиблих, мiльйони сирiт, бездомних, зневiрених... I мiльйони ж людей вона змусила переглянути свої iдеали.
Останнє особливо стосується тих, хто воював на боцi нацiонал-соцiалiстичної Нiмеччини. Серед них був i нiмецький письменник Генрiх Белль, що у своїх творах передав особистi враження.
Бiльшiсть його творiв побудованi саме як уривки бiографiй героїв, що, взятi разом, створюють розгорнуту розповiдь про страшну долю його поколiння. Зазвичай це оповiдання невеликi за обсягом, викладенi стилiстично просто, майже документально. Хоча Белль писав i романи, популярнiсть йому принесли саме твори малого жанру. Сюжетно вони рiзнi, хронологiчно оповiдання охоплюють i моменти з передiсторiї вiйни, вiйну, повоєннi часи, але навiть там, де подiї вiдбуваються "до" або "пiсля", вiйна лишається провiдною тематикою.
На думку Белля, вона безглузда, майже абсурдна. Це добре видно в одному з найкращих його оповiдань: "Подорожнiй, коли ти прийдеш у Спа..."
Незавершений заголовок оповiдання - натяк на незавершенiсть буття людини на вiйнi. За сюжетом учорашнiй школяр опиняється в госпiталi, випадково розташованому в гiмназiї, де вiн навчався. Пройшло лише три мiсяцi, але вiн довго не може впiзнати мiсце, де проведено багато рокiв, лише незакiнчений напис на дошцi переконує його, що це саме та гiмназiя: надто багато змiнилося за цей короткий термiн в його свiтосприй няттi. "Он вiн, ще й досi там, той вислiв, який нам звелiли тодi написати, в тiм безнадiйнiм життi, яке скiнчилось всього три мiсяцi тому".
Життя героя оповiдання нiби розпалося на нерiвнi частини: на далекi, сповненi мрiй часи, коли вiйна здавалася йому романтичною, i на жорстоку дiйснiсть, у якiй вiн залишився калiкою, без майбутнього, розчарованою людиною, що не розумiє що i чому з нею вiдбувається.
Вiн пригадує колишнi думки: "Як на мене, в гарматах є щось шляхетне, навiть коли вони стрiляють. Така врочиста луна, достоту як у тiй вiйнi, про яку пишуть у книжках з малюнками...". Але це - все що залишилося вiд старих мрiй. Вiн ще пам'ятає про бажання бути героєм, але вже нiби дивується йому. "В шкiльному календарi, - думає вiн, - проти мого прiзвища буде написано: "Пiшов зi школи на фронт i полiг за..." i зупиняє сам себе, зрозумiвши, що не знає "за що". I почесний напис на дошцi, оздобленiй золотим залiзним хрестом та уквiтчанiй лаврами, вже зовсiм його не приваблює: "Адже й на дошцi полеглих не було нiчого особливого, нiчого прикметного, вона була така сама, як скрiзь..."
Отже, навiть єдина мрiя, що була здатною втiлитися у життя - мрiя про героїчну загибель - втрачає для нього сенс. В оповiданнi немає жодного рядка, що свiдчив би про наявнiсть у цього молодика якихось iдеалiв. Годi й казати, вiн що тим бiльше не розумiв злочинностi цiєї вiйни. Навiть з пропагандистських гасел вiн не запам'ятав нiчого, крiм абстрактних уявлень про романтичнiсть i героїчнiсть вiйни, спростованих одначе жорсткою реальнiстю. Вiн втрачає все, до того ж даремно.
Перед молодиком могли розкритися будь-якi життєвi шляхи, як у кожного на початку самостiйного життя. Вiйна перекреслила цi можливостi, так само, як i наївнi мрiї. "Все тут було таке далеке менi та байдуже, неначе мене принесли до якогось музею мiста мертвих, у свiт, глибоко чужий для мене i нецiкавий". Йому вже не цiкаве минуле, а дiйснiсть зводиться до чекання вироку лiкарiв, який остаточно позбавить його сподiвань на краще: пiсля операцiї вiн залишається без обох рук i правої ноги. I тiло, i душу, i долю вiйна калiчить, перетворюючи на жахливий обрубок...
Але його трагедiя, його спустошенiсть - це спустошенiсть цiлого поколiння тих, хто, залишившись живими, заздрять мертвим. "Я був один iз решти, був живий, живi, напевне, й становили "решту", - пiдкреслює письменник словами героя оповiдання.
В оповiданнi згадується назва мiста, прiзвище сторожа з гiмназiї, що став пожежником, але нiде не можна знайти iм'я цього нещасного хлопця. I не випадково вiн лишається безiменним: його анонiмнiсть - зайвий натяк на те, що його доля - це доля будь-якої "маленької людини" тих часiв. До подiбної ситуацiї мiг потрапити будь-хто, схожих вiдчуттiв зазнавали мiльйони таких само молодих ошуканих хлопцiв з таким саме незавершеним життям.
Ця спустошенiсть i безнадiйнiсть чи не страшнiшi за зовнiшнi прояви жахiв вiйни: кров, смерть, вбивства. Гiркий смуток, душевний бiль вiдчути легко. I забувається навiть, що герой оповiдання був мимовiльним учасником великого злочину проти людства - вiн сприймається, як ще одна жертва.
Але схожими вiдчуттями сповненi твори й деяких iнших письменникiв, присвяченi вiйнi, не обов'язково саме Другiй свiтовiй: достатньо згадати про "втрачену генерацiю", до якої належали герої Ремарка, або героїв вже не нiмецького - американського письменника Хемiнгуея. Вiйна - трагедiя навiть для переможцiв, навiть, коли вона є справедливою.Змальовуючи емоцiйний стан героя (знайомий самому письменниковi), Белль агiтує проти вiйни та воєнщини не менш переконливо, нiж тi митцi, що зосереджують увагу на зовнiшнiх сюжетних подiях, або закликають вiдкритим текстом. Проти будь-якої вiйни. Проти вiйни взагалi.