Лiтература Слобожанщини
Мила моя Слобожанщино! Жодного сумнiву не маю у тому, що ти - один з мальовничiших куточкiв України, де повiтря напоєне вишневим та медовим ароматом, яблуневим нектаром, заколисане тихими ясними зорями. Так, Харкiвщина - то моя рiдна земля, квiтуча i спiвуча, талановита i прекрасна. Прекрасна своїми чудовими краєвидами, мiстами -велетнями i затишними селами, прекрасна щедрими i щирими людьми. А ще моя рiдна Слобожанщина славиться лiтературними надбаннями, якi посiдають одне з чiльних мiсць на лiтературнiй картi України.
Це багатюще надбання сягає своїм корiнням у глибокi праслов'янськi часи, бо саме у Дикому полi (теперiшнiй Харкiвщинi) сталися подiї першої лiтературної пам'ятки "Словi о полку Iгоревiм". А далi думка лине в часовому просторi, i уява малює безiменних талановитих авторiв дум i пiсень, славних героїв - козакiв i нашого земляка Iвана Сiрка, оспiваного в багатьох творах.
Та все ж, на мою думку, бурхливий розквiт лiтературної Харкiвщини почався з творчостi українського Сократа Григорiя Сковороди, першого повiстяра Григорiя Квiтки - Основ'яненка, Iвана Манжури та iнших. Варто згадати байкарський скарб П.П.Гулака-Артемовського, пiзнiше драматургiчний - Марка Кропивницького. Та не вичерпалась лiтературна Слобожанщина цими iменами. ХIХ i ХХ сторiччя дали нову когорту неперевершених майстрiв слова. Та я хочу розповiсти про моїх сучасникiв, поетiв, що зараз живуть i працюють у Харковi, а також про тих, чия творчiсть назавжди лишиться на скрижалях нашої пам'ятi.
Полонить мене лiричний склад i фiлософський злет творiв харкiвської поетеси Iрини Мироненко. Хвилює цю жiнку вiчнiсть i беззахиснiсть свiту, призначення людини у життi, а ще хвилюють її проблеми кохання, стосунки з близькими, рiдними, шанобливе ставлення до рiдного мiста Харкова. У поезiї "Полин i вiск" вона пише:
В епоху ескалаторiв, екскурсiй,
Аерозольних вiршiв i стосункiв
Як не пiддатися оманливiй спокусi
Сприйняти мiсто мудрим подарунком
Вiд поколiнь завзятих слобожан.
Легкiстю i нiжнiстю вiє вiд iнтимних творiв поетеси, вiрнiсть i вiдданiсть у коханнi захоплюють читача у поезiї "Голими колiнами - у снiг":
Чуєш, тiльки б ти менi яснiв
При гудiннi лiсу i вокзалу.
Голою душею - в будень - снiг,
Щоб твоя, захищена, лiтала.
Серед прекрасної плеяди харкiвських митцiв хочу звернути увагу на творчiсть Володимира Родiонова. Цiкава, багатогранна людина. Такою ж рiзнобiчною є i його творчiсть. Збiрка "Осокорова осiнь" у перекладах Р. Третьякова, Ю. Стадниченка та iнших утверджує добро, чистоту почуттiв, вiру в прийдешнiй день:
Я зневажав гординю, що сповна,
Так легко переходила в мерзоту...
Вiд долi не чекав я нагороду-
Та в честь мою повiрила вона.