"Страждаючи, залишається красивим" (Iван Франко "Зiв'яле листя")
Важко знайти у свiтовiй лiтературi бiльш хвилюючу поетичну розповiдь про страждання людської душi, зраненої нещасливим коханням, як збiрка Iвана Франка "Зiв'яле листя". Кожен її рядок - це частка душi поета, це iскра великого, найчистiшого почуття, що схвилює будь-яке людське серце.
Лiричний герой драми - це людина з нiжною, вразливою i, разом з тим, багатою душею та сильним характером. Нiщо йому не страшне: нi життєвi бурi та незгоди, нi наклепи й переслiдування, навiть цiсар з його тюрмами i жандармами. Не страшить його гнiв i злоба ворогiв. З усiма вiн готовий помiрятись силою. Важко йому тiльки з собою боротись, з власними душевними муками, бо не може вiн вiдмовитись вiд великого почуття, не може вирвати з душi чарiвний образ тiєї, яку покохав до самозречення.
Герой драми гордий, вiн не хоче просити милостинi в коханнi, тому всi свої болi i страждання "у серцi задавлює на днi".
Спогади поетовi поливалися в думки i дiї лiричного героя, оживали, щоб почати на сторiнках книги вiчне життя. Рядок за рядком, листок за листком складалися сумнi вiршi "Зiв'ялого листя".
Франко тяжко пережив розрив з Ольгою Рошкевич, сестрою Ярослава Рошкевича, з яким товаришував, навчаючись в гiмназiї. З нею були пов'язанi всi мрiї на майбутнє. Та Ольгу Рошкевич, без її згоди, вiддали за iншого.
Чи не про першу любов йдеться у шостому листку першого жмутку?
Так, ти одна правдивая любов
Та, що не суджено, в життi їй вдовольниться;
Ти найтайнiший той порив, що бурлить кров,
Пiдносить грудь, та ба - нiколи не сповниться.
Можна з певнiстю сказати: вiдчуваються першi сильнi потрясiння, трагiзм юнака, силомiць розлученого з коханою.
Пiд впливом спогадiв навiянi рядки вiрша "Чого являєшся менi у снi?" - такi звичайнi, такi знайомi:
Чого являєшся менi
У снi?
Чого звертаєш ти до мене
Чудовi очi тi яснi,
Сумнi...
Цей вiрш супроводжується цiлим потоком докорiв, гiрких спогадiв, важких дум, що нагромаджуються, спричиняють посилення почуттiв болю, образи вiд кривд, яких зазнав герой через байдужiсть коханої. Нестримний потiк емоцiй раптово обривається рiзким поворотом думки: "О, нi! Являйся, зiронько, менi хоч увi снi!" Мотивацiя змiни в настроях героя здiйснюється з допомогою емоцiйного образу гарячого серця, яке без щастя, в турботах буденщини, "неначе перла у болотi, марнiє, в'яне, засиха". Коли дiйсне щастя обминуло героя, нехай хоч його привид в образi коханої проходить до нього у снi, щоб оживити i заспокоїти змучене серце.
Складний мотив неподiленого кохання, як єднiсть радощiв i муки, тонко розвиває Iван Франко у вiршi "Ой, ти, дiвчино, з горiха зерня". Обличчя дiвчини, вся її юна горда постать прекраснi i гармонiйнi, однак саме ця дiвоча привабливiсть є джерелом бентежних почувань героя. Виснажений, спустошений i надломлений, лiричний герой залишається на одинцi з собою. Але вiн не дає розгорятися полум'ю, яке б стало на перешкодi його працi й боротьбi. I продовжували лягати на папiр рядки у спогадах почуттiв минулих лiт: