Трагедiя закоханого серця в лiричнiй драмi Iвана Франка "Зiв'яле листя" (I варiант)

Любов до Вiтчизни своєї

У ньому, як радiсна даль,

I огнена мука Мойсея,

Й "Зiв'ялого листя" печаль.

/ В. Сосюра /

"Зiв'яле листя", - так говорить М. Мочульський про лiричну збiрку Франка, i згадує слова Платона про людськi душї: що Бог розкидав їх половинки по всьому свiту, i цi половинки шукають одна одну пiд чарiвну мелодiю скрипки. Коли роз'єднанi половинки зустрiчаються, скрипка змовкає, але коли вони не можуть знову об'єднатися, зустрiвшись, тодi починають лунати сумнi журливi мелодiї.

Це сталося i з Франком: нещасливе кохання видобуло з його душi трагiчнi вiршi збiрки "Зiв'яле листя". Тричi вiн кохав, i тричi не знаходив вiдповiдi й розумiння. "Тричi менi являлася любов", - пише поет.

"Одна несмiла, як лiлея бiла", - пише поет, згадуючи Ольгу Рашкевич.

Друга - гордая княгиня,

Блiда, як мiсяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня...

Це вже йдеться про Юзефу Дзвонковську, а третьою лiричною героїнею стає Целiна Зигмунтовська:

Явилась третя - женщина чи звiр?

Але цi три кохання, можливо, є пошуком одного iдеала жiнки, чи Кохання з великої лiтери. I тому, мабуть, вiршi збiрки "Зiв'яле листя" попри автобiографiчнiсть - це вiдображення почуттiв одразу багатьох людей, що зазнали нещасливого кохання.

Ми звикли сприймати I. Франка насамперед як борця, Каменяра - трагедiя закоханого серця збiрка "Зiв'яле листя" виявилась несподiванкою.

Складається вона з трьох частин - трьох "жмуткiв", об'єднаних як тематично, так i лiричним героєм (якого усе ж таки не можна на сто вiдсоткiв ототожнювати з самим I. Франком, вiн i сам був проти такого ототожнення) - сильною, мужньою людиною, показаною в момент величезних душевних страждань. Цей герой майже у вiдчаї, вiн хоче втекти (та не в могилу), але не робить божевiльних вчинкiв, а виливає тугу у вiршах, бо має душу художника.

А чень утечу я вiд лютого болю,

Що серце моє розриває.

("Безмежнеє поле...")

Це рядки з першого "жмутка", найтрагiчнiшого, написаного у 1886-93 роках, до якого ввiйшли такi поетичнi перлини, як "Так, ти одна моя правдива любов...", "Безмежнеє поле в снiжному завою..." та "Розвiйтеся з вiтром, листочки зiв'ялi..." - останнiй вiрш i дав назву збiрцi.

Поет страждає, i його сльози перетворюються на образи надзвичайної сили: