Прометеєве слово (громадянськi й нацiонально-патрiотичнi мотиви поезiї Лесi Українки)
В iсторiю української лiтератури Леся Українка увiйшла мужнiм борцем за кращу долю України. I це - не просто красивi й високi слова: твори поетеси свiдчать про видатну мудрiсть фiлософа й силу борця, який усвiдомлював, що поет для України - не лише глашатай, речник народу, а й поводир його. Тому Леся Українка присвятила свiй талант поневоленому, зневаженому народовi, щоб вивести з небуття iм'я України, додала їй слави й гiдностi, як свого часу це зробили Шевченко, Франко, Коцюбинський та iншi талановитi митцi.
Чесне, любляче серце подвижника i визначний талант продиктували Лесi Українцi знаменитi слова:
Завжди терновий вiнець
буде кращим, нiж царська корона,
завжди величнiше путь
на Голгофу, нiж хiд трiумфальний.
...Дворянка за походженням, Леся з дитинства росла серед селян, бо Косачi не тiльки не цуралися їх, а й навчалися у них ремесел, записува ли з їхнiх вуст пiснi. Все це органiчно влилося в душу юної Лесi, щоб залишитися в нiй на все життя. Саме в юнi роки майбутня письменниця глибоко вiдчула прiрву, яка вiддiляла трудящий люд вiд освiти, нормального людського життя. Вона, як i вся родина Косачiв, не просто пасивно страждала, бачачи сiм'ї селян у нуждi i темрявi, а й допомагала їм у рiзнi способи: це була справжня школа демократiї. Духовна єднiсть з народом, твердi нацiональнi почуття будили в душi письменницi протест проти соцiального й нацiонального гноблення України, бiль за "кайдани неписьменностi й несвободи". Саме ця духовна єднiсть сподвигне поетесу на боротьбу наперекiр долi, поставить перед Лесею програму дiй, котра була проголошена у вiршi "Contra spem spero":
Так! Я буду крiзь сльози смiятись,
Серед лиха спiвати пiснi,
Без надiї таки сподiватись,
Буду жити! Геть думи сумнi!
I цi рядки пише фiзично квола i хвороблива жiнка, яку хвороба гнала по свiтах! Та серце її жило на батькiвщинi: "I все-таки до тебе думка лине, мiй занапащений, нещасний краю..." З переживань i болю народжується мужня, заклична громадянська поезiя, що будила людей до боротьби i працi в iм'я народу.
У своїх найкращих поезiях Леся Українка постає перед нами не лише як лiрик з прометеєвим словом, але i як фiлософ. "Напис в руїнi" - один iз кращих зразкiв такої фiлософської, громадянської лiрики, де виразно проголошується думка: не царi, тирани, гнобителi - господарi життя, а творцi його iсторiї.
Крилатою фразою став вислiв Лесi Українки: "...I тiльки той ненавистi не знає, Хто цiлий вiк нiкого не любив!" Вiн - з поезiї "Товаришцi на спомин", яка входить у цикл "Невольничi пiснi". У них поетеса, звертаючись до спiввiтчизникiв, соромить їх за покiрнiсть i рабський дух, закликає пiднятися з колiн, кличе на боротьбу за визволення з-пiд ярма. У цiй же поезiї я зустрiв i портрет деяких своїх сучасникiв:
Ми паралiтики з блискучими очима,
Великi духом, силою малi,
Орлинi крила чуєм за плечима,
Самi ж кайданами прикутi до землi.