Вiдчуття внутрiшнiх переживань Лесi Українки у пейзажнiй та iнтимнiй лiрицi

В iсторiю української i свiтової лiтератури Леся Українка увiйшла як неперевершений митець, перу якого належать яскравi поезiї переважно громадянського, патрiотичного звучання. Проте її творча спадщина багата справжнiми шедеврами iнтимної та пейзажної лiрики. Позбавлена можливостi грати на фортепiано i стати композитором через тяжку хворобу, вона передала всю музикальнiсть своєї натури слову. Ось чому її вiршi сповненi музикальної краси i спiвучостi. У них звучать мотиви молодостi й кохання, щирої дружби i палкої любовi до рiдної землi, захоплення природою i милування українськими краєвидами.

Справжнiм майстром пейзажного малюнка поетеса проявила себе уже в ранньому, але мистецьки довершеному циклi "Подорож до моря" (1888). У цих вiршах все вiдбиває внутрiшнi переживання Лесi Українки: опис весни чи осенi, бурхливого чи спокiйно-лагiдного моря, величних мальовничих гiр чи зоряного неба, картини розгнiваної стихiї... Коли читаєш цю поезiю, вiдчуваєш найтонкiшi порухи душi письменницi, її болi i радощi, тугу i надiї:

За кожним тим сплеском яскравим

Серце кидалось, розпачем билось,

Замирало в тяжкiй боротьбi.

Вiдкiля ж цей сум i розпач?

Письменниця вiдкрито змальовує на тлi чарiвних замальовок природи картини тогочасної дiйсностi: горе i недолю Волинi, Подiлля, злиденне i рабське життя своїх спiввiтчизникiв. I це зрозумiло: у великих майстрiв виключно пейзажної лiрики не буває; у нiй обов'язково присутня людина, її доля, її настрiй i почуття. Глибоким смутком, драматизмом i красою сповнена iнтимна лiрика Лесi Українки. Цi поезiї схвилювали мене своєю щирiстю, нiжнiстю, зворушливою чистотою. Складається враження, що поетеса довiряє тобi свою бентежну душу, розраховуючи на розумiння й спiвчуття:

Нiчка тиха i темна була,

Я стояла, мiй друже, з тобою;

Я дивилась на тебе з журбою,

Нiчка тиха i темна була...

На мою думку, важко видiлити суто iнтимну лiрику Лесi Українки серед iнших численних її поезiй, бо кожний лiричний вiрш мiстить у собi риси громадського звучання, якi тiльки виразнiше розкривають душевний свiт i стан поетеси. Так вiрш "Contra spem spero!" належить до "лiрики чуття" i є художнiм вираженням "крику душi", прагненням молодої жiнки жити повноцiнним життям, тодi як умови (суспiльнi й особистi) постали нездоланими перешкодами до цього. Та оптимiз мом, утвердженням життя як дiяння звучить кредо незломленої важкими обставинами людини:

Так! Я буду крiзь сльози смiятись,

Серед лиха спiвати пiснi,

Без надiї таки сподiватись,

Буду жити! Геть думи сумнi!

Сила духу Лесi Українки вражає кожну щиру людську душу, робить її сильнiшою. Бо, маючи за приклад її життєлюбнiсть, непохитнiсть, оптимiзм, соромно скорятися власним негараздам, вiдступаючи у важких ситуацiях, коли перед тобою велика й чиста мета. Емоцiйне, потужне слово поетеси не старiє, воно долає час i нинi проникає в душi.