Iдея гармонiї людини й природи (за драмою-феєрiєю Лесi Українки "Лiсова пiсня")
Усi ми: квiти, трави, дерева, люди - дiти великої, могутньої Природи. Дихаємо одним повiтрям, грiємося пiд одним сонцем, пускаємо корiння в одну землю. I все життя тягнемось до висот небесних - гiлками-руками, думами-мрiями, душами-квiтами. Приходимо ненадовго в цей свiт, прокладаємо в ньому свою стежку i назавжди вiдходимо в iнший, неземний. Який же сенс у цьому вiчному круговоротi життя? Чи не в тому, щоб, пройшовши складний шлях пiзнання, стати на вищий щабель духовностi, вiдчути свою єднiсть з усiма формами космiчного буття, свою спорiдненiсть з билинкою, пташкою, сонячним променем, краплинкою вранiшньої роси? I тодi свiт теж стане мудрiшим, покращає, бо все в ньому взаємопов'язано i взаємозумовлено. Чи зумiє людина своїм життям органiчно влитися в цю свiтову гармонiю, чи порушить її, не знайшовши свого мiсця в нiй? Фiлософськi роздуми над цiєю та iншими загальнолюдськими проблемами завжди хвилювали видатну дочку нашого народу Лесю Українку. Створюючи свiй шедевр - драму-феєрiю "Лiсова пiсня", поетеса добре знала цiну багатьом життєвим iстинам, бо тернистий шлях пiзнання було вже пройдено, життя догоряло, а попереду чекала вiчнiсть.
Так, вона знала, що не помре:
Нi! Я жива! Я буду вiчно жити!
Я в серцi маю те, що не вмирає.
Духовному зору Лесi Україник вiдкрилися таємницi людського життя, смертi i безсмертя. Вона виголошує їх устами лiсової царiвни Мавки. Мавка - дитя природи, i це глибоко символiчно: лише в нерозривнiй єдностi з природою можна досягти гармонiї душi. Цiй дiвчинi чужi й незрозумiлi одвiчнi клопоти людськi про хлiб насущний, про добро, багатство. Вона й так багата - лiсовим цвiтом, весняним спiвом, ласкою верби-матерi, нiжнiстю березки-сестрицi, розмаїттям барв i звукiв. Тiєї весни їй судилося почути найчарiвнiшу з мелодiй - мелодiю кохання, яка з'єднала двi рiднi душi. Весна - то пробудження сердець, народження надiй, буяння цвiту почуттiв, то гiмн всесильної любовi. Не тiльки людина - вся природа живе за прекрасними i незбагненними законами кохання:
Он бачиш, там питає дика рожа:
"Чи я хороша?"
А ясень їй киває в верховiттi:
"Найкраща в свiтi!"
Пiд впливом цього свiтлого почуття розпускається "цвiт душi" людського хлопця Лукаша. Це Мавка i весна пробудили в ньому сили, що досi дрiмали, i зробили його душу зрячою на красу. Ось вона, гармонiя! Весна в природi i в серцях, у мрiях i в життi. Оновлення i просвiтлення, очищення i причастя вселенською красою i любов'ю.
Та все минає. Пiзнє лiто вносить свої змiни в лiсовi пейзажi i в людське життя. Покошено i складено в стiжки буйнi трави, перша сивина впала на скронi дерев, а кохання Мавки й Лукаша торкнув перший холод. Природа разом з героями проходить їхнiми нелегкими, плутаними стежками, вiдтiняє їхнiй душевний стан. Вона не просто спiвiснує з людиною, а спiвпереживає з нею. Тяжко на серцi у Мавки: воно вiщує зраду, розлуку. У цей час "починає накрапати дрiбний дощик, густою сiткою заволiкає галявину, хату й гай". Кохання Лукаша не витримало випробування буденними клопотами, дрiб'язковими турботами. I душа його змiлiла, втратила свiй цвiт. Вiн зрадив не лише Мавку - зрадив себе, свою спiвучу душу, свою високу мрiю. I за це тяжко карається, втративши людську подобу. Та навiть доля непiдвладна великiй любовi. I Мавка чарiвним словом рятує свого коханого. Образ лiсової красунi - це вимрiяний поетесою iдеал гармонiйної людини, яка живе вiльним, духовним життям, у повнiй злагодi з природою. Саме тому їй не судилося нi забуття, нi смерть. Мавка - це втiлення краси, а краса невмируща.
Близький до природи i дядько Лев. Вiн добре знає всяку лiсову, польову та водяну силу, вмiє розумно з нею обiйтися. Своєю любов'ю до лiсу, добротою, мудрiстю вiн заслужив глибоку повагу Лiсовика.
У драмi-феєрiї дiйовими особами нарiвнi з людьми виступають i сили природи, що виросли на фольклорному грунтi: Русалка, Водяник, Лiсовик, Перелесник та iншi. Серед них теж є добрi й злi, та це не порушує рiвноваги у навколишньому свiтi. На кожному кроцi природа вступає у взаємини з людиною, допомагає чи шкодить їй, вiдгукується на кожен порух її душi. Вона завжди за все вiддячує взаємнiстю. Любов може народитися лише з любовi.