Глибина i щирiсть почуттiв: закоханостi, свiтлої радостi, вiрностi у творчостi Павла Тичини

О, як переливалися пiснi

Пiд Вашою гарячою рукою

Хоч тихi, а, мов травень,

Голоснi!

/ М. Рильський /

Дiйсно, всi поетичнi твори Павла Тичини схожi на травень, бо в них звучить непереможним акордом свiжiсть i молодiсть, надiя i сподiван ня. Як весна, що буяє радiстю, примушує тiло дрижати вiд солодкої втоми, так поезiя П. Тичини впливає на розум i серце людини. Впливає всеперемагаюче, бо насичена вона глибиною i щирiстю почуттiв митця.

Правду говорять, що у кожного поета, який досяг високої майстер ностi, є свiй вiрш. Вiрш, що вiдрiзняється самобутнiстю стилю i художньою довершенiстю. За таким твором навiть без прiзвища вгадується автор. Тичинiвськi вiршi ж вгадати неважко, бо свiтяться вони розмаїтими дiамантами: мрiйливою закоханiстю i свiтлою радiстю, безмежною вiрнiстю i глибокою вiдданiстю. Цi почуття стосуються як людини, так i природи, що надихала його. Не залишають нас байдужими простi, але водночас хвилюючi рядки вiрша:

Ви знаєте, як липа шелестить

У мiсячнi веснянi ночi?

Кохана спить, кохана спить,

Пiди збуди, цiлуй їй очi

Кохана спить

("Ви знаєте, як липа шелестить")

Хiба не щиросерде почуття вилилось у цi рядочки? Читаєш, а серце млiє вiд краси i нiжностi. Хочеться й самiй так само поетично й просто вилити потаємнi почуття. Вилити навiть тодi, коли цi почуття не мають взаємностi. I цьому теж навчають мене рядочки тичинiвської поезiї, проникненi м'якiстю й мелодикою, щирим захопленям i свiтлим смутком:

О люба Iнно, нiжна Iнно,

Любовi усмiх квiтне раз - ще й тлiнно.

("О люба Iнно...")

Лiричний струмiнь пронизує навiть громадянську лiрику Павла Тичини, бо й у творах, присвячених народовi України звучить гiмн вiрностi i любовi:

О Україно! Сонце волi!

Вiд ран твоїх мене болить

За тебе б - ворога спалить